Азартні ігри з долею
- Автор: Брешан Иво
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Книги — XXI
- ISBN: 978-617-614-141-9
- Переводчик: Ірина Маркова
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Азартні ігри з долею». Краткое содержание книги:
«Азартні ігри з долею» не вписуються у канони банального детективу чи трилеру, бо за історією про пошук вбивці криється кохання, випробуване сумнівами, болем, війною, часом; міцна чоловіча дружба, психологічний конфлікт бажаного і дійсного та боротьба головного героя у пошуках себе у повоєнному світі.
Ця трагічно-проста історія не читається похапцем у транспорті, адже стежачи за розмовами героїв про долю, гру, життя та смерть, спостерігаючи за перебігом подій, ви захочете повертатись на сторінки книги знову і знову.
— Ви ту звістку послали Серафінові особисто?
— Ні, не особисто. Я навіть не знав, як можу з ним зв’язатися. Натомість я зателефонував тамтешньому священику, отцеві Луці Грмої, аби він йому те оповів.
— Ви сказали йому лише те, що його дядько в лікарні? Нічого більше?
— Та Бог з вами, що б я ще міг йому іншого сказати?
— Здається, отець Лука неправильно вас зрозумів. Дякую вам, отче, це все, про що я хотів дізнатися.
Тепер, коли його очам відкрилась ще одна таємниця, Тюдор вирішив розслідувати цю історію доти, поки не дізнається геть усе. Після Влахи, він вирішив поїхати до Плоче, хоч не був певен, що зможе застати отця Луку там. У Плоче була каплиця святого Якова, у якій він служив меси, а жив далеко звідти, десь у Лападі. Оскільки від Чіліп було ближче до Плоче, то він вирішив спершу поїхати туди.
Церква була відчинена, проте абсолютно порожня. Вона навіть була більше схожою на якусь сімейну каплицю, ніж на парохіальну церкву; мала лише один вівтар і в неї не могло поміститися понад сто людей. Дуже швидко з ризниці з’явився старий чоловік, який був весь зігнутий від ішіасу. На Тюдорове запитання, чи тут отець Лука, він відповів, тяжко дихаючи від астми, що через півгодини почнеться служба, тож він, якщо хоче, може його почекати. Тюдор сів на одну з лав, а оскільки дорога його вже доволі сильно втомила, він притулив руки й голову на спинку лави перед собою, тож збоку здавалося, наче він молиться.
— Що я бачу, професоре? — за деякий час він почув голос над собою. — Відомий скептик молиться. До кого ж ви звертаєтесь, якщо не вірите в існування Бога?
Над ним стояв отець Лука.
— Я не молюсь і ні до кого не звертаюсь, — сказав Тюдор, піднімаючись. — Але якби й робив це, то це не суперечило б моєму скептицизмові.
— Наскільки я пам’ятаю з ваших занять, скептик не може ні у що вірити.
— Проте може вважати все і можливим, і неможливим. І відчувати на собі наслідки від того, якої сторони він дотримуватиметься.
— Це значить, що ви нічого не вирішуєте. Ви нічого не берете за взірець істини. Одне слово, ви на роздоріжжі... Професоре, професоре! Ви, мабуть, страшенно нещасливі. Ви живете у великій порожнечі.
— Якраз навпаки, отче. Всі ці запропоновані нам істини вельми сумнівні. Якщо ми обираємо одну з них, нівелюємо можливість вибору серед усіх інших; проте все одно вагаємось, чи гарний ми зробили вибір. Однак єдине правильне рішення: нічого не обирати і нічого не відкидати. Стояти поміж них, на відстані від усього, це найближче до загальної істини, якщо така взагалі існує. Відмова від вибору — це найбільше багатство. Все у певний спосіб належить вибору. Хай і малою часткою. Я навіть не згадую про те, як його здійснення може вплинути на внутрішній світ. Мені здається, зберігання дистанції від вибору, відмова від нього — це єдина річ, що не може зашкодити.
— А притча про Буріданового віслюка? Я вперше почув її саме від вас.
— Суто схоластичний лжеприйом. Віслюк не помре з голоду, якщо ти це хотів сказати.
— Мусив би, що ж іще з ним станеться, коли перед ним дві ідентичні копиці сіна, на однаковій відстані від нього і які однаково йому подобаються.
— Все одно не помре. Навіть в тому випадку, якщо він не має власної волі, а є просто керованим сіном. Навіть тоді б все залежало від іншого, набагато сильнішого гравця... це його голод. Тож, замість того, щоб помирати з голоду, він врешті вибере якусь із копиць сіна. А, можливо, й обидві, якщо він справді зголодніє. Спершу одну, а тоді іншу.
— Але ж перед тим він принаймні мусив вирішити, з якої почати, з лівої чи правої. А оскільки вони обидві однакові...
— Він почне з тієї, яка йому першою впаде в око, якщо немає ніякої іншої причини для вибору... Проте я прийшов до тебе не задля цієї дискусії. Я хотів поставити тобі кілька запитань.
— Я саме так і подумав. Прошу вас до ризниці.
Отець Лука провів його через усю церкву до вівтаря, де були приховані вузькі двері, закриті завісою і завів його до ризниці. То була тісна кімнатка з потинькованими стінами, на яких висіло кілька ікон та велике розп’яття. Умеблювання було скромне: стілець, лава і шафа з одягом для служби. Отець Лука запросив Тюдора присісти, а тоді почав чекати, що він йому скаже.
— Отче Луко! — заговорив Тюдор, пильно на нього подивившись. — Скажи мені чесно, по совісті: чому ти переказав Серафінові, що його дядько мертвий, коли тобі отець Влаха сповістив, що там сталося насправді?
Це питання прозвучало для отця Луки, як грім серед ясного неба. Було видно, що він абсолютно не очікував, що Тюдор може це знати, він кілька хвилин стояв, як спаралізований, а тоді тихо мовив охриплим голосом: