Досвід коронації. Вибрані твори. Роман, повість, оповідання, есеї
- Автор: Москалець Костянтин
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: ЛА Піраміда, видавець Василь Гутковський
- ISBN: 978-966-441-109-4
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Досвід коронації. Вибрані твори. Роман, повість, оповідання, есеї». Краткое содержание книги:
Українському читачеві вперше пропонується найповніший прозовий доробок Костянтина Москальця — справжнього майстра сучасної української літератури. До книги ввійшли кращі його твори — роман «Вечірній мед», повість «Досвід коронації» і знамениті оповідання та есеї «Споглядання черешні», «Дев'ять концертів», «Сполохи» і «Нові сполохи», «Людина на крижині» та «Місяць милування місяцем».
* * *
Костянтин МОСКАЛЕЦЬ — автор поетичних книг «Думи» (1989), «Songe du vieil pelerin» («Пісня старого пілігрима») (1994), «Нічні пастухи буття» (2001) та «Символ троянди» (2001), книги прози «Рання осінь» (2000) та есеїстики «Людина на крижині» (1999), «Гра триває» (2006) і щоденникових записів «Келія Чайної Троянди» (2001). Лауреат фестивалю «Червона рута — 89» у номінації «авторська пісня» та літературних премій ім. О. Білецького (2000), ім. В. Свідзинського (2003), ім. В. Стуса (2004), ім. М. Коцюбинського (2005) та ім. Г. Сковороди «Сад божественних пісень» (2006).
* * *
В оформленні книги використано фрагменти картин Пітера Бройґеля (Старшого)
Бамбула жив із того, що малював писанки і продавав їх на Подолі. Малював він досконало, з витонченим артистизмом; буйні, фантастичні візерунки на писанках жодного разу не повторювалися, а крихкість гусячих яєць додавала їм цінності. Один необережний порух — і замість шедевра на долоні лежала шкаралуща. Дивлячись на ці крихітні моделі світобудови, можна було подумати, що їх малювала замріяна панна з прозорими від анемії і тонкими, як її пензлик, пальчиками. Бамбула був грубасом понад півтора центнера ваги, залюбки розгинав підкови, міг би дати духопеликів обом Кличкам зразу, але не робив цього, тому що він був Митцем, а не. До всього, Бамбула мав у Львові рідного братика Бампера. Про їхню з братиком буремну молодість по Львову ще й досі блукали такі страхітливі легенди та міфи, що навіть Юрко Винничук боявся їх описувати. Бамбула ненавидів Львів і мешкав то у Києві, то під ним, маючи власну хату і майстерню. А це вже немало.
Костик приїхав до Бамбули по допомогу. Клацаючи зубами, він вискочив із наскрізь промерзлої електрички і, ковзаючись безлюдними вуличками, побіг присмерковими Біличами. Окрім Бамбули в Біличах мешкали рекетири, сутенери, повії і колишній робітничий клас, який завдяки нежданій ним «незалежності» перетворився на декласований елемент. Елемент радо знімав з перехожих шуби, куртки і шапки, витрушував з їхніх кишень злополучні купони, знімав годинники та перстені, а потім кидав жертви під електричку або відпускав живими, залежно від настрою та атмосферного тиску. Зрештою, під той час так було не тільки в Біличах, а по всій Україні і, слід додати, в Росії та Білорусі.
Він зрадів, побачивши ясне світло на кухні Бамбули. Невеличкий будиночок стояв у глибині засніженого саду, стежкою бігав Чорник, нюшкуючи свіжі заячі сліди. Чорник почув чужого і залився гавкотом.
Костик довго не міг зняти старого шкіряного плаща, який трансформувався в крижаний обладунок середньовічного лицаря, тріщав, хрустів і міг поламатися. Потому Бамбула відпоював гостя міцним гарячим чаєм. На вулиці геть зовсім стемніло, стояла, а може, лежала зима, крислата яблуня підступила ближче до освітленого вікна і на синіх снігах густо закреслилася її ажурна тінь. Дерева тіней натрусили, а яблук і нема, натомість пахло олійними фарбами, новорічною живицею розчинників, помешканням художника. Костик нарешті прийшов до тями, зашпори і дрижаки розтанули в приязному теплі кухні, зелений чай з жасмином нагадав про Китай, весну, про те, що на світі є «Книга Перемін» і їй можна вірити, а отже, до Костика повернувся і підступний дар богів, мова, його язик відмерз від піднебіння і Костик цілком розбірливо сказав:
— Тепер, старий, слухай мене уважно, маю просити тебе про одну річ.
— Проси, — великодушно дозволив Бамбула. — Тільки небагато.
— У мене вийшла друга збірка віршів.
— Чого ж ти мовчиш? Вітаю! Ану, покажи.
Костик дістав із плаща, від якого і далі несло Антарктидою, книжку, мовчки поклав на столі.
— Кльово! Чувак, ти якийсь невеселий, це діло слід блискавично замочити. А що то за шкарадна штора на обкладинці? У мому кльозеті така висить.
— Почалося.
— Папір страшненький, до дупи кращий продають. Ну, нічого, нічого… Підпишеш мені примірник.
Костик нашкрябав кілька рядків.
— Дякую, старий. Зараз сходимо, візьмемо флєшку…
— Флєшку візьмемо іншим разом, — понуро сказав Костик. — Я нарахував там більше двадцяти друкарських помилок. Але то ще нічого. Старий, вони не заплатили мені ані купона.
— Тепер нікому не платять, — стенув плечима Бамбула. — Радій, що видали на шáру.