Досвід коронації. Вибрані твори. Роман, повість, оповідання, есеї
- Автор: Москалець Костянтин
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: ЛА Піраміда, видавець Василь Гутковський
- ISBN: 978-966-441-109-4
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Досвід коронації. Вибрані твори. Роман, повість, оповідання, есеї». Краткое содержание книги:
Українському читачеві вперше пропонується найповніший прозовий доробок Костянтина Москальця — справжнього майстра сучасної української літератури. До книги ввійшли кращі його твори — роман «Вечірній мед», повість «Досвід коронації» і знамениті оповідання та есеї «Споглядання черешні», «Дев'ять концертів», «Сполохи» і «Нові сполохи», «Людина на крижині» та «Місяць милування місяцем».
* * *
Костянтин МОСКАЛЕЦЬ — автор поетичних книг «Думи» (1989), «Songe du vieil pelerin» («Пісня старого пілігрима») (1994), «Нічні пастухи буття» (2001) та «Символ троянди» (2001), книги прози «Рання осінь» (2000) та есеїстики «Людина на крижині» (1999), «Гра триває» (2006) і щоденникових записів «Келія Чайної Троянди» (2001). Лауреат фестивалю «Червона рута — 89» у номінації «авторська пісня» та літературних премій ім. О. Білецького (2000), ім. В. Свідзинського (2003), ім. В. Стуса (2004), ім. М. Коцюбинського (2005) та ім. Г. Сковороди «Сад божественних пісень» (2006).
* * *
В оформленні книги використано фрагменти картин Пітера Бройґеля (Старшого)
А про що, взагалі, я хотіла тобі написати? А, про неприємні речі.
Отже…
Що там все ж таки було в тому твому романі? Якою катастрофою він закінчується?
Нещодавно виглядало на те, що мене потнуть на кавалки, відіб'ють їх і з'їдять разом зі всіма моїми флейтами, валізками і черевиками.
Правда, стосунки мої з Гейсбрехтом є дуже скомпліковані, тим більше, що ми вже три рази за останній місяць вирішували розійтись по-дружньому, але як можна все це реалізовувати, живучи в одній хаті разом?
Але виглядає на те, що все може гарно закінчитись, як я розпочну мій контракт у Ганновері від 1 листопада. А після Нового року можна буде мені щось пошукати, якусь малу квартиру, ще не знаю де, чи у Мюнхені, чи в якомусь іншому місті Європи.
Костику, постарайся зі мною зустрітись.
Сіао, Андруся.
4. Привіт, Костику!
По-перше, вітаю Тебе з «Вечірнім медом», і з тим, що треба встати і кудись вийти.
Це чудово!!
Дуже хотів би сісти з Тобою за кавою, ввімкнути цей компакт і мовчати сорок п'ять хвилин. А потім ще мовчати і слухати живого Костика. І взагалі, нам є про що помовчати.
Я дуже часто згадую ті часи, коли ми з Тобою безтурботно барахтались у львівському вирі. Це було як сон. Відтоді багато змінилось. Ми подорослішали, стали добропорядними і поважними. А дехто і не дожив. Морозов — гість на Україні. Дема виставляють ледь не на всіх виставках у світі (принаймні, він так каже), Бампер — батько двох дітей, серйозний театральний композитор (у всякому разі, йому так здається), Тарас Чубай — зірка естради і TV. Про Тебе я взагалі мовчу. Не хочеться думати про вік і втрачені роки. Хочеться вірити, що вони не втрачені, бо є досвід і є той роман, що Ти пишеш. А ще є наша дружба. Вона сама по собі варта пера.
Я прийшов до висновку, що ми з Тобою є приречені люди. Ми — романтики, а це зараз не модно. А ще ми маємо одну і ту ж романтичну звичку, з якої періодично зіскакуємо для того, щоб вищезгадані роки не були зовсім втраченими.
Павло не зіскакував, бо втрачати не було що. Хіба що жуків. Так, так, — він був справжній романтик. Ще з раннього дитинства Троцький почав збирати жуків і збирав їх багато років. Поробив гарні, зашклені коробочки, а там, нанизані на голочки, підписані латиною, стирчали десятки різних комах, жуків і всякої гидоти. Це була потрясаюча колекція! Якийсь музей хотів купити це все за доляри, але він вперто відмовляв. Павло розгубив або пропив у своєму житті ВСЕ — паспорт, усі документи, які засвідчували про його існування на Землі, родичів, здоров'я. Залишились тільки жуки, що поєднували його, як місток, зі світлим минулим. І от за півроку до смерті щурі зжерли ту колекцію у майстерні одного знайомого, художника Колі, може, Ти його пригадуєш.
Одного разу до мене подзвонила давня знайома Троцького, Дема, Бєлова і всієї тої роти бійців. У свій час вона пройшла добру школу «голки і склянки», але зуміла гальманути і тепер різко вдарилась у релігію. Отже, дзвонить вона мені і каже, що з Пашкою біда. Виявляється, що він уже давно лежав у тубдиспансері. Сам розумієш, як там лікують. Якщо ти без грошей, то що ти лікувався, що радіо слухав — однаково. А звідки у Троцького гроші?!
Продиктувала вона мені цілу купу лікарств, які треба було купити. Я, звичайно, це все бігом дістав, але було пізно, бо наступного дня Люба (її так звати) мені передзвонила і сказала, що Павло помер. Батьки Пашки були у запої, і не цілком усвідомлювали, що діється навколо. От і все.
Вся піднектарна тусовка зібралась о третій годині на каві і думу думали, де взяти гроші. Їм не звикати, бо думають вони про це щодня, тільки причина дещо інакша. Коли я прийшов, то Бєлов мене трошки порадував, бо Американка передала якісь гроші і ще дехто зкинувся. Щастя, що якісь далекі родичі Троцького купили труну і хрест. Все одно парадом довелось командувати мені. Вінки, квіти, автобус і т. д. Ховали Павла з лікарняної каплиці. Він лежав і хитрувато посміхався. Бабуля плакала, а батьки посварились прямо під час служби Божої над труною. Священик змушений був скоротити свій ритуал до мінімуму і втік.
Пізніше скромний похорон. Я їхав разом з усіма. Батьки Павла сиділи в дикому бодуні над труною в автобусі. Весь час шепотіли про якісь гроші, ґешефти і таке інше. Мати Павла час від часу згадувала, що везе сина на цвинтар і тоді раптом старалась видусити плаксиву гримасу. Фелліні би такого не придумав!!