Досвід коронації. Вибрані твори. Роман, повість, оповідання, есеї
- Автор: Москалець Костянтин
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: ЛА Піраміда, видавець Василь Гутковський
- ISBN: 978-966-441-109-4
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Досвід коронації. Вибрані твори. Роман, повість, оповідання, есеї». Краткое содержание книги:
Українському читачеві вперше пропонується найповніший прозовий доробок Костянтина Москальця — справжнього майстра сучасної української літератури. До книги ввійшли кращі його твори — роман «Вечірній мед», повість «Досвід коронації» і знамениті оповідання та есеї «Споглядання черешні», «Дев'ять концертів», «Сполохи» і «Нові сполохи», «Людина на крижині» та «Місяць милування місяцем».
* * *
Костянтин МОСКАЛЕЦЬ — автор поетичних книг «Думи» (1989), «Songe du vieil pelerin» («Пісня старого пілігрима») (1994), «Нічні пастухи буття» (2001) та «Символ троянди» (2001), книги прози «Рання осінь» (2000) та есеїстики «Людина на крижині» (1999), «Гра триває» (2006) і щоденникових записів «Келія Чайної Троянди» (2001). Лауреат фестивалю «Червона рута — 89» у номінації «авторська пісня» та літературних премій ім. О. Білецького (2000), ім. В. Свідзинського (2003), ім. В. Стуса (2004), ім. М. Коцюбинського (2005) та ім. Г. Сковороди «Сад божественних пісень» (2006).
* * *
В оформленні книги використано фрагменти картин Пітера Бройґеля (Старшого)
І от я у тебе. Але ж там дубар…
IV
Від Бамбули Костик зателефонував до Києва.
— Філ? Добрий вечір.
— Радий тебе чути.
— Зараз твоя радість минеться.
— А де ти є?
— У Біличах, але вже їду до Києва. Філ, ти маєш «кравчучку»?
— Тепер кожний порядний українець має «кравчучку». А що?
— Мабуть, я непорядний українець. Філ, у мене вийшла книжка.
— То це ж чудово! Вітаю! А ти подаруєш мені примірник?
— Я тобі подарую тисячу примірників. Або дві, скільки захочеш. Філ, маю до тебе велике прохання. Чи не міг би ти взяти «кравчучку» і під'їхати з нею до Спілки письменників? Я мушу забрати звідти кілька пачок із книжками. Решту потім розповім.
— Про що мова? Звичайно. За годину буду там.
— І я за годину буду там. Дякую, старий. Вберися тепліше, бо такий мороз, що птахи падають з дерев.
Філ належав до найбільш надійних Костикових друзів. Його доброта й інтелігентність не мали меж. Він був нащадком славетного шляхетського роду, закінчив фізико-математичний факультет київського Політехнічного і кував могутню зброю на «Арсеналі». Серед безлічі його чеснот однією з головніших була та, що Філ не писав віршів. Але він любив поезію і бардівські пісні, непогано малював і мав чудову колекцію старовинної рок-музики. Коли Костик навідувався до Києва, він майже завжди зупинявся у Філа. Вони допізна сиділи за гітарою, кавою і чаркою, обмінюючись думками з приводу найцікавіших останніх мистецьких подій і пригод; йому ніде не було так хороше, як у цій просторій квартирі, де Філ мешкав разом із старенькими батьками та привітною, милою, завжди усміхненою сестрою-художницею, де за вікнами стояли стрункі тополі, загострені верховіття яких досягали восьмого поверху, де було безліч рідкісних речей, які Філ понавозив зі своїх літніх археологічних експедицій — монети-«дельфіни», фрагменти амфор, роги сайгаків і шкури мамонтів, підкови динозаврів і пір'їни з хвостів птеродактилів, жар-птиць та археоптериксів, руків'я мечів і череп'яні козацькі люльки. Філ, до речі, мав цілу скриньку добре обкурених люльок з довгими чубуками, у нього завжди знаходилася непочата пачка п'янкої «Амфори», а до всього він неперевершено готував каву.
Бамбула провів Костика до електрички, побоюючись, що місцевій «рекетні» не сподобається сутула двометрова постать поета або його окуляри. З нього нічого було здерти, а це саме по собі заслуговує кари смерті. Стояв лютий січневий мороз і сніг аж свистів під їхніми кроками, мінячись сорокаградусним вогнем. Угорі сяяли холодні руни, викладені з колючого світла зірок і низько провисали обтяжені густою шерстю інею дроти. Вони домовилися, що завтра Костик знайде машину, а Бамбула під'їде на сьому вечора до Спілки і допоможе завантажити книжки.
Більше за всю рекетню світу Костик боявся холоду. Він ускочив до жарко натопленої Спілки, неслухняними пальцями на ходу розстібаючи грубого, кустарного пошиття шкіряного чорного плаща, знімаючи сіру кролячу ушанку й окуляри, які миттю зайшлися товстим шаром пари. За кілька шалених днів, що минули від виходу його книжки у світ, спілчанські вахтери вже звикли до сутулої постаті бідного родича здалеку, звикли до його очманілої біганини і поводилися вельми навіть привітно, а може, й запанібрата, часом запрошуючи перепочити і випити з ними, скажімо, чаю. Костик заскочив до вбиральні, прожогом засунув закоцюблі руки під холодну воду і завмер, перестрашено прислухаючись до крижаних перетягів, які гуляли тілом. Йому так боліли зашпори під нігтями, що на очах виступили сльози. Ця червоно-лазурова шкіра чужих і неживих рук щось нагадувала йому, за хвилю він уже зрозумів, що саме.
— Холєра, — сказав Костик, короткозоро жмурячись на себе у дзеркалі, — це було п'ятнадцять років тому. Ми з Вовчиком палили багаття в парку, серед снігів, і пили кріплене вино на скаженому морозі, а довкола нас на зимових деревах сиділи сотні мертвих замерзлих птахів. І тоді Вовчик візьми та й скажи: «Колись ми пригадаємо цей день. Років через двадцять. Тоді все буде по-іншому». І ми пророкували, що Україна стане вільною, а ми нарешті відкрито надрукуємо свої вірші. І ось, наші пророцтва збулися, так швидко, і я приїхав забирати другу книжку, і жовто-синій прапор майорить над Верховною Радою, і де не плюнь, всюди він майорить, хоча тоді це не могло навіть приснитися, ми не мали бодай приблизного уявлення, як виглядає той прапор, де там синє, де там жовте… Пророцтва збулися, а в моєму серці нема ні краплини радості, бо такої злиденності ми не могли передбачити, Вовчику, ані того, що ці вірші виявляться абсолютно нікому непотрібними, ні мої, ні твої, ані того, що Вовчик поночі збиратиме недопалки під рестораном, бо роками не матиме змоги заробити на коробку найдешевших цигарок, ані того, що ці чортові руки можуть аж так нестерпно боліти від холоду.