Досвід коронації. Вибрані твори. Роман, повість, оповідання, есеї
- Автор: Москалець Костянтин
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: ЛА Піраміда, видавець Василь Гутковський
- ISBN: 978-966-441-109-4
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Досвід коронації. Вибрані твори. Роман, повість, оповідання, есеї». Краткое содержание книги:
Українському читачеві вперше пропонується найповніший прозовий доробок Костянтина Москальця — справжнього майстра сучасної української літератури. До книги ввійшли кращі його твори — роман «Вечірній мед», повість «Досвід коронації» і знамениті оповідання та есеї «Споглядання черешні», «Дев'ять концертів», «Сполохи» і «Нові сполохи», «Людина на крижині» та «Місяць милування місяцем».
* * *
Костянтин МОСКАЛЕЦЬ — автор поетичних книг «Думи» (1989), «Songe du vieil pelerin» («Пісня старого пілігрима») (1994), «Нічні пастухи буття» (2001) та «Символ троянди» (2001), книги прози «Рання осінь» (2000) та есеїстики «Людина на крижині» (1999), «Гра триває» (2006) і щоденникових записів «Келія Чайної Троянди» (2001). Лауреат фестивалю «Червона рута — 89» у номінації «авторська пісня» та літературних премій ім. О. Білецького (2000), ім. В. Свідзинського (2003), ім. В. Стуса (2004), ім. М. Коцюбинського (2005) та ім. Г. Сковороди «Сад божественних пісень» (2006).
* * *
В оформленні книги використано фрагменти картин Пітера Бройґеля (Старшого)
— Нет, увольте, я терпеть не могу украинские вирши, — высокая блондинка в роскошной длинной шубе не скрывала гадливости.
— Но отчего же? — Костик с удивлением взглянул на ее золотые волосы.
— Да, пожалуй, оттого, что от них за версту разит кустарщиной. Вот как от вашего плаща, — уточнила она.
— Бедность не порок, — нашелся Костик.
— Нет, милый друг, теперь, — она произнесла «циперь» — теперь это порок. Вы бы делом занялись, вместо того, чтобы шататься с этой тачкой, нагруженной макулатурой. «Мамо», «тоскно»… Ставлю сто долларов против ста купонов, что в вашем сборнике есть слово «мамо».
Костик покраснел и ничего не ответил.
— Вот видите! Вы должны мне сто купонов! — обрадовалась блондинка.
От нее пахло изумительными духами и коньяком. Обычно такие в метро не ездят. Он молча достал сто купонов и протянул красивой змее. Ее перчатки тоже были из змеиной кожи. Или, может быть, из девичьей, — гибкие, душистые, ладно обтягивающие узкую ладонь с длинной тонкой кистью.
Блондинка аккуратно разорвала купон и бросила клочки вниз. Теплый воздух, которым дышало метро, подхватил оранжевые обрывки, закружил их миниатюрной вьюгой; один лоскут, тот, что с трезубцем, сел на рукав кожаного плаща, оранжевый январский мотылек.
— Оранжевый январский мотылек, — произнес он зачем-то вслух и сощелкнул бумажку.
— Недурно. Неужели вы и впрямь настоящий поэт? Но ведь ваш язык… Ваш надуманный язык, созданный в кабинетах, он просто ужасен. Как можно быть поэтом в таком языке? Он мертвый, он книжный… В нем триста совершенно загадочных правил, которые исключают именно те слова, которыми все пользуются на самом деле и которые всем понятны без словарей… Вы никогда не скажете по-человечески: «занавеска», вы непременно будете вешать эту польскую «фиранку», не чувствуя ее этимологии и связи со всей корневой системой языка. И так с каждым словом, на каждом шагу. Вы будете заимствовать из польского или немецкого, любого другого языка, лишь бы заимствованное слово не имело даже тени подобия с языком русским. Но ведь это совершенно головная идея. А потом вы удивляетесь, что никто не хочет читать стихи на этом волапюке. Хорошо, давайте я куплю ваш сборник. Сколько вы хотите? — снова ошарашила она медленно вскипающего Костика.
Они сошли с эскалатора и остановились. Костик вынул из пакета мокрую книжицу со свежим следом крупного мужского сапога на белой обложке.
— Я писал эту книгу пять лет, — задумчиво сказал он, — во многом, очень во многом отказывая себе. Поэтому, думаю, что сто долларов за экземпляр будет вполне приемлемой ценой.
Блондинка вспыхнула и, сняв обе перчатки, достала из крохотной сумочки несколько зеленых банкнотов.
— Вот вам сто долларов. И купите себе сносное пальто.
— Меня вполне устраивает мой плащ. Мы с ним уже так сроднились за эти годы, что он стал мне чем-то вроде брата, — отдавая книжку, сказал ей Костик. Глядя ей в глаза, он аккуратно изорвал стодолларовую бумажку на мелкие части и бросил их в блестящую металлическую урну.
— Надеюсь, вы никогда не будете сожалеть… об этом, — блондинка опустила глаза и, пожав узкими плечами, исчезла в толпе.
Розсипались на вітрі — і висять довільні, невблаганні карти долі, та крізь брудні дими із урнових багать хіба розгледиш їх? Та й королі всі — голі. Ба й ти незгірш: в тобі ось не на жарт метро собі червоне збудували страхи і сумніви — обранці сил могутніх. Та знаєш ти: ще не перемішали байдужі руки тих байдужих карт, і дурень зріє в кожному з присутніх.
До Політехнічного вони з Філом доїхали без пригод, але на шляху до швидкісного трамвая розірвалася ще одна пачка. Філ вийняв із кишені наступний пластиковий пакет і Костик позбирав своє неслухняне багатство. Щоб убезпечитись від подальших несподіванок, Філ купив ще два пакети у нічному кіоску, прикрашеному рубіновими і сапфіровими вогниками. Це виявилося недаремним кроком, бо коли вони виходили з трамвая, у двох попередніх пакетів обірвалися ручки, а третя пачка висипалася на колію. Вечірня публіка насолоджувалася безкоштовним шоу: двоє інтелігентів повзали по запльованому соняшниковим лушпинням снігу і збирали книжки, не звертаючи уваги на розпачливе дзеленчання трамвая. Нарешті вагоновод не витримав і, не вимикаючи дзвінка, спрямував трамвай на Костика, який послизнувся і впав на колію. Філ вихопив його з-під коліс в останню мить і поскаржився, витираючи піт з чола: