Втомлені гори

Хто кріпаком – й понині їсть солому І носить недоношений жупан. Усе та ж панщина – що й двісті літ потому, Проти якої предок мій повстав, За що його поет уже тоді відомий Апостолом наук усіх назвав. Я не такою бачить Україну Хотів, Тарасе, також, як і ти, Яку у нас обдерли, як тварину Ті знахабнілі леви і вовки. Тепер я тільки розумію Все, що раніше я не знав: Навіщо все ломали і трощили? Щоб потім хтось за безцінь все придбав?! І хтось "отой", скажу, не забарився: Весь наш колгосп разом з людьми украв, А всіх, хто ще хоч трохи відбивався, Немов зайців по полю розігнав. І знову сидимо. Чого ж ми й ще чекаєм? Що з того, що дали сертифікат? Як де не глянь – одні бандитські зграї, Які кивають: підітріть ним зад. І думаю, ну як могло так статись, Що нас усіх той гіцель обдурив? Що дав усім нам ваучер. А потім – Той ваучер в тампон перетворив. 26.4.2003 ПОЛЮБОВНИКИ Невже не соромно, панове, В своїх віршах брехню гонить? І називать це словом новим, Як під ногами лід тріщить? Невже крім блошок й мандавошок Більше нема про що писать? А там же, у Верховній Раді Відомі, признані сидять! Чи хоч один з них, вибачайте, Вірш про доярку написав, Яку так чуйно і любязно Він полюбовно обікрав? Перетворили Україну В державу шлюх і шахраїв, Й чи хоч один з тих людолюбів Спитав, що батько з дідом їв? Ну як, скажіть, могло так статись, /Я це не в силах передать!/, Що нас змогли так ошукати Оті – що в залі тій сидять?! Ну як могло, скажіть, так статись, Що на виду у всіх людей Нас всіх змогли так одурманить Й перетворити в шлюх всіх фей? 22.8.2005 р. ЗА ТРЬОМА ЗАМКАМИ Наш директор – ну й башка – Він, як дуб у лузі! Де ще в Києві хто має Стільки замів, друзі?! Сам не робить ні хріна, І те саме – зами, От що значить, коли шеф – За трьома замками. Наш директор – божий дар – Любить грати в пулечку, Телефакс собі,"Тойоту", А підлеглим – дулечку. 8.6.1992 р. ГОЛУБА ХУСТИНА Дивлюсь я, як по вулиці В хустині голубій Іде дівча, шаріючись, Щось хлопчик каже їй. До вуха нахиляється, Цілує їй лице, А та хоч і соромиться, Але за хлопцем йде. Дивлюсь і серце тьохкає, І думаю собі: – Невже на них накинеться Злий коршун в наші дні? І мрії, ніби квіточки, Не збудуться в житті, Бо в самий розквіт ніжності – "Гриб" стане на путі? Невже дівча, як квіточка В свої сімнадцять літ В житті як сніп повалиться Й не буде вже радіть? Невже, невже це трапиться – Бодай їх грім побив – Отих, хто з смертю бавляться, Хто з честю не дружив?! Невже невинна посмішка Навіки зникне з днем? Бодай вам всім по сто чортів – Хто грається з вогнем! 38.10.1966 р. ТЯГНИ Й МОВЧИ! – А ти мовчи,– Грицько до Гліба,– Як хочеш мати хліб й до хліба, Що тобі кажуть – те й роби – Поки не виростуть горби. 4.4.2004 р. ЯГІДКИ Ми живем у вік чудесний – Хай ви що не говоріть – Скрізь грабіжники-нікчеми, Як вовки, грабують світ! Де не глянеш – крик і стогін, Де не глянеш – скрізь брехня, Ледь стемніє – в місті рекет, Там – грабіж, а там – Чечня. Там горить, а там палає, А в Верховній – торгаші Україну роздягають До останньої душі. Вже по всій моїй державі, Де не станеш, – скрізь біда, В муках Ненька помирає Й винуватого нема. А хапуги-Президенти, Як колись було вожді: –Почекайте, це ще квіти... Ягідки ще впереді. 31.1.1997 р. ВІДЦВІЛА КАРТОПЛЯ А колорад картоплю доїдає, Якими та, неначе мак, цвіте. Ну а Верховна Рада засідає: –Чого б іще придумать щось таке, Щоб наш народ поставить на коліна, Та так поставить, щоб і не піднявсь. Живи красуйся, Україно! Народ, на партію рівняйсь! 4.6.1997 р. Відцвіла картопля, мов червоний мак, А народ піднявся і сказав всім: "ТАК!" Годі грабувати і чинить розбій,