Соло бунтівного полковника. Вершина
- Автор: Сахно Анатолій Іванович
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Видавництво «Ярославів Вал»
- ISBN: 978-617-605-043-8
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Соло бунтівного полковника. Вершина». Краткое содержание книги:
Тут є все: вічні загадки життя, смертельні ризики і безглуздя смерті, благородство ідеалістів та інфекція цинізму; тут є карколомні сюжетні ходи, гостра інтрига.
Це роман-смерч. З роману б’є несамовита енергія зла й підлості, він перейнятий катастрофальними передчуттями. Але в ньому й тонко жебонить надія, що людина вистоїть проти всіх нелюдських спокус і випробувань, якщо…
Оперативні працівники вірили в ці розповіді. Чи вірив у них сам капітан? Може, спробувавши солодкого пирога з хазяйського столу після чорних днів війни, людина справді увірувала в те, що сама придумала чи уявила? А може, так само, як і молоді чекісти, щиро вірила?
Після смерті Брежнєва ще якийсь час говорили про його заслуги перед Батьківщиною, називали його ім’ям усе, що можна було назвати, так би мовити — увічнювали пам’ять. Ну, а Андропов тим часом узявся налагоджувати економіку, відновлювати елементарну дисципліну. Невідомо, як би розгорталися далі події, якби Юрій Володимирович не помер так рано. Але саме він, аж ніяк не Горбачов, розпочав у 1983 році перебудову. І якби вона такими темпами йшла, як у перший рік його правління, можливо, ще тоді б удалося вилікувати економіку країни, суспільство. І зберегти Радянський Союз. Тоді були на правильному шляху: суворість дисципліни, законність для всіх, покарання хабарників і хапуг. Партійний апарат не витримав, застогнав і почав потихеньку шукати вихід.
Він, вихід, прийшов швидко. Андропов помер. Партійний командний склад, що було злякався, обрав генсеком ще одного вірного ленінця, продовжувача й таке інше, Костянтина Черненка, який уже на той час перебував на межі життя і вічності.
Свій хлопець біля керма, можна й далі рухатися в напрямку до дач, розподільників, хабарів. Відразу поплатилися за сміливість ті, хто дозволив собі підтримати незручний курс Андропова. У цей політичний момент знову виявилися потрібними передові озброєні бійці партії, що захищають її від нападок недругів, ворогів, наклепників, ідеологічних диверсантів, які несуть у чисте й святе суспільство Країни Рад далеку й чужу ідеологію й розкладають, розкладають, розкладають непорочне дитя комунізму — радянський народ.
Ще в засобах масової інформації, як і раніше, не можна було зустріти навіть саме слово КДБ, не те що якусь оцінку або критику його діяльності. А співробітники Комітету продовжували щиро вірити, що роблять потрібну державі справу — захищають систему. Система ж у той час невпинно і твердою ходою рухалася до фінішу — до економічного й політичного краху.
Але, на жаль, більшість кадебістів про це поки що не думала. Хоча вони бачили, що вибори, в яких брав участь Черненко, це безпрецедентний фарс, і що генсек дуже слабий, і що незабаром країна втретє поспіль одягне чорний одяг. Сколихнуть повітря гудки заводів, кораблів, тепловозів-електровозів, випускаючи відпрацьовану пару, звільняючи місце для нового, свіжого повітря. Країна готувалася зітхнути на повні груди, набратися сил перед новим етапом розвитку, труднощі, складність і драматичність якого в тім 1985 році не міг передбачити ніхто. Жодна людина. Ні в Союзі, ні за кордоном не могли спрогнозувати, припустити, напророчити.
Здається, саме в цей час попереду замигтів початок кінця найпотужнішої у світі організації — КДБ. Так принаймні багато хто у світі вважав. Його співробітники мали обрати новий шлях, щоб урятувати «контору», себе, своїх дітей, своїх родин. Шлях, який би дав можливість уберегти державу від краху, а народ — від кровопролиття.
5
Із Володимирської, 33 у свій кабінет на Малопідвальній Зорію йти хвилин сім-десять. А якщо навпаки, за викликом керівництва Служби, то й у дві вкладешся. Скільки разів за
понад два десятки років Богдан Данилович бігав сюди-туди? Не порахуєш.
Зараз не бігає. Ходить. Відбігав своє. Та й з дотепом, придуманим якимось гострословом, Зорій згоден: «Полковник, який біжить, у мирний час викликає сміх, а у воєнний — паніку».
Зорій любив працювати в своєму невеличкому затишному кабінеті. Вечірні «пильнування», що частенько затягувалися до півночі, давали змогу спокійно подумати, проаналізувати, спланувати. Вдень через постійні дзвінки й виклики до начальства цього зробити не вдається. Тому розумні оперативники вдень тікають з кабінетів для роботи «в місті». Це значить, що кожен із них у цей час зустрічається зі своєю агентурою, отримує від неї письмові повідомлення, дає завдання, інструктує.
Більшість із досвідчених, але ще досить молодих оперів устигала за день не лише побігати вулицями міста від можливих хвостів, попрацювати зі своїми конфідентами, а й заскочити до коханки, вирішити купу власних і сімейних справ. Дієвого контролю за співробітниками фактично не було, усе трималося на самосвідомості.