Соло бунтівного полковника. Вершина

У зв’язку з розслідуванням кримінальної справи по факту замаху на вбивство нами розшукується підозрюваний у скоєнні злочину — Пацько Віталій Прохорович, 1960 року народження, уродженець с. Тимоньки Вінницької області, українець, закінчив 8 класів Тимоньківської середньої школи, вчився у Вінницькому машинобудівному технікумі, кинув за власним бажанням, працював слюсарем у механізованій автоколоні № 12 м. Вінниці, невійськовозобов’язаний, звільнений від військової строкової служби у зв’язку з захворюванням на туберкульоз.

Відомо, що з 1982 по 1991 роки працював слюсарем на Київському заводі «Пролетарій». У 1991 році виїхав на постійне місце проживання в м. Челябінськ. Останнє місце роботи — Челябінський агрегатний завод, слюсар-наладчик.

За наявними у нас даними, 25 травня 2000 року в одному з цехів агрегатного заводу виявлено саморобний вибуховий пристрій осколочного типу, який вдалося вчасно знешкодити. У той же день зник Віталій Пацько, який і підозрюється у виготовленні та закладенні вибухового пристрою.

Відповідно до спільного наказу СБУ і ФСБ № 5-33 від 15 червня 1995 року, просимо вжити необхідних заходів для встановлення Пацька на території України і здійснення комплексу спільних заходів з його затримання та депортації до Росії.

Начальник 5-го відділу Управління ФСБ в Челябінській області полковник Погорілий В.І.

Виконавець: полковник Середа Т.Й.

Богдан Данилович відкинувся на спинку стільця. Та-а-а-к, уже цікаво. Не наявність самого запиту чи його зміст збентежили полковника. За всіма нормативними внутрівідомчими документами цей лист російських колег мав потрапити прямо полковникові Зорію. Зараз документ лежав у папці, яку віддав йому сам голова Служби. Значить, не вся пошта, адресована полковникові, йде безпосередньо Богдану?

Але ще гірше те, що Берун навіть не намагається приховати цього. Чи, може, він проґавив цей момент і забув, що в добірці на Пацька лежить лист, адресований Зорію?

Ні, не такий Берун дурень, щоб так сплохувати. А якщо голова зробив це навмисно, тоді…

Богдан Данилович, звичайно, міг придумати багато дечого, але реальність може бути зовсім в іншому варіанті, ніж той, на якому зупиниться Зорій. Тому він облишив цю невдячну справу розгадування головоломки й далі читав документи, що лежали в папці. Кілька стандартних бланків перевірки за оперативними обліками й картотеками, дві копії агентурних повідомлень нічого нового до інформації, що вже містилася в офіційному запиті, не додали.

Треба все починати з нуля. Зорій був певен, що челябінський «терорист» — справа саме для підполковника Яруги. Ніхто в Управлінні краще й швидше не розгадає цього ребуса. Водночас не хотілося відривати Яругу від серйозного діла, до якого Богдан прилучив його з півроку тому. Але все ж прийдеться. А справа, по якій працювали Зорій, Яруга та їхні підлеглі, починалася з серйозної розмови у начальника департаменту генерала Шершуна…