Соло бунтівного полковника. Вершина
- Автор: Сахно Анатолій Іванович
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Видавництво «Ярославів Вал»
- ISBN: 978-617-605-043-8
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Соло бунтівного полковника. Вершина». Краткое содержание книги:
Тут є все: вічні загадки життя, смертельні ризики і безглуздя смерті, благородство ідеалістів та інфекція цинізму; тут є карколомні сюжетні ходи, гостра інтрига.
Це роман-смерч. З роману б’є несамовита енергія зла й підлості, він перейнятий катастрофальними передчуттями. Але в ньому й тонко жебонить надія, що людина вистоїть проти всіх нелюдських спокус і випробувань, якщо…
ненависть до злодіїв у владі, зневага до підлабузників, «підтирачів», як вони називали таких, і любов до України, до рідної землі, незвичний і навіть дивовижний патріотизм.
Тому зараз полковник Зорій викликав до свого кабінету підполковника Яругу, щоб відкрити йому те, що роками було великою таємницею, яку Богдан Данилович пильнував як зіницю ока.
— Вікторе, — вів далі розмову Зорій, — щойно я тобі розказав про завдання, яке Шершун дав нам з тобою. Я не помилився: на те, що разом зі мною братимеш участь у розробці наркотрафіку і ти, Шершун дав офіційну згоду. А це завдання — не з простих. Ті особи, що стоять на найвищих щаблях наркосиндикату, дуже впливові і, як зараз кажуть, «серйозні» люди. Тому за великого бажання вони можуть знищити неугодну їм людину в будь-якій точці земної кулі. Тим більше, що в Україні у них достатньо помічників, які зроблять це з великим задоволенням.
Тільки зваживши на це, я самостійно вирішив бути максимально відвертим з тобою. І тримати тебе в курсі всіх деталей справи щодо знешкодження наркотрафіку та виведення на чисту воду осіб в Україні, які причетні до наркобізнесу. А найголовніші з них сидять у високих владних кабінетах. Тому, якщо зі мною щось трапиться, доводити до кінця справу тобі. Більше, здається, нікому.
— Може, не треба так трагічно? Як реквієм, далебі. Скільки подібних справ ми вели, і все закінчувалося добре. Дасть Бог, і цих козлів завалимо.
2
— Гаразд, слухай. Ти знаєш про агента «Жана». Принаймні чув про такого. Так ось, я хочу розповісти тобі про нього і дати паролі для зв’язку. Він ніколи категорично не заявляв, що працюватиме тільки зі мною, але ми домовилися, що передам його на зв’язок комусь іншому лише тоді, коли виникне особлива потреба. Досі, окрім мене, ніхто не знає, хто такий «Жан». Але він упевнений у моїй відданості йому, як і я на сто відсотків довіряю йому. Хоча, ти знаєш — цілком довіряти будь-кому в нашій системі не можна.
«Жан» — співробітник спецслужби Франції, яка бореться з міжнародними наркокорпораціями. КДБ завербував його ще тоді, коли він був студентом вищої школи політичних наук. Після того, як французьку спецслужбу 1987 року реформували, що вилилося у просте, причому значне скорочення кадрів, керівництво держави відразу ж відчуло: треба вливати туди свіжу кров. Провели масовий набір нових співробітників. Перевагу надавали випускникам найбільш престижних вишів Франції, в тому числі й вищої школи політичних наук.
За завданням КДБ «Жан» пройшов конкурс і вступив на роботу в ДЖСЕ, тобто французьку розвідку, а точніше — спочатку в Службу добування інформації, а потім у Службу оцінювання й реалізації інформації (11-3).
«Жан» — не той агент, якого завербували, використовуючи якусь там «компру». «Жан» — «ідейний» агент. Він із самого початку був прихильником Радянського Союзу. Але вже після того, як працював на СРСР через український КДБ, керівництво якого, до речі, отримало за інформацію, яку надавав цей цінний агент, звання й подяки, він зрозумів, що ідея, заради якої він погодився на співробітництво, луснула. «Жан» розчарувався. І добре, що куратором у нього був я. Бо на той час ми мали вже суто особистий, людський контакт, і тому саме я врятував «Жана» від розпачу й навіть від самогубства. Я не хвалюся. Це щира правда.
Агенти, зокрема й іноземних спецслужб, насамперед — люди. Отож і стосунки випливають з цього — людські. Пам’ятаєш, ще Девід Уайз у своєму «Полюванні на «кротів» зазначав: «…у розвідці існує велика істина, що оперативні працівники проникаються любов’ю до своїх агентів». Це правда. Ми хочемо вірити в людей, яких завербували, а також в інформацію, яку ті постачають. Щоправда, ми з тобою як справжні контррозвідники — професіональні скептики. І хоча, як стверджував Уайз, нам і платять за наші сумніви, ми теж прив’язуємося до своїх агентів.
«Жан» «здав» мені всю структуру французьких спецслужб, пояснив психологію співробітників, їхнє розуміння внутрішніх проблем. Йому теж не подобалися порядки в ДЖСЕ, де, як і в КДБ, панували кар’єризм, підсиджування тощо.
А знаєш, на чому ми порозумілися? Нас поєднала спільна думка: кожен на своєму місці бореться з глобальною загрозою людству — наркоманією. Ми з «Жаном» якось провели таку аферу, що якби хтось навіть тепер, коли СРСР уже немає, дізнався про це, були б великі неприємності.
Ти пам’ятаєш, саме на межі перетворення КДБ УРСР на Службу національної безпеки ми закінчували розробку потужної організації, яка тягнула свої щупальця з-за кордону в Україну. Ми тоді й гадки не мали, що дуже скоро ця напасть так потужно й майже безкарно проникне в нашу країну. Вже тоді у владі знайшлися покидьки, які зметикували — на людському горі можна непогано заробити. Ми доповіли своєму керівництву, ті — аж на самісіньку гору. І що? Бачимо — жодних вказівок реалізувати справу, яку на ділі вже закінчено, немає. І коли стало зрозуміло, що керівництво СБУ навіть не думає вживати заходів для припинення злочинних дій наркомафії, я особисто самочинно прийняв рішення довести інформацію до колег із Франції через «Жана». Французи так раптово й потужно насіли не лише на моє начальство, а й на керівництво держави, що ті мусили звільнити з роботи чиновників, причетних до розповсюдження наркотиків в Україні й транзиту їх через нашу територію до Європи. Шкода, але тоді посадити їх мені не вдалося. І як результат — зараз маємо те, що маємо. Ті самі колишні чинуші «варять бабки» на горі людей. Ну, тепер ми з тобою нарешті до них доберемося!