Соло бунтівного полковника. Вершина

— Ага, доберемося… По-моєму, зараз вони мають не менш потужне лобі у владних коридорах, ніж тоді. А все-таки, Богдане Даниловичу, цікаво, як вам удалося завербувати «Жана»? Ви ж навіть не по цій лінії працювали. І більше того, незрозуміло, як ви могли з Києва вийти на співробітника спецслужби Франції. Тоді ж усі перспективні справи велися в Москві. Саме співробітники центрального апарату Союзу отримували ордени та звання.

— Так, цікаві були часи. На Луб’янці знали, що французи недолюблюють американців. Зокрема французькі спецслужби — своїх американських колег. Американців узагалі ніде не люблять за їхню зарозумілість, менторський тон у спілкуванні, намагання всіх повчати й сунути свого носа скрізь, куди й

не треба. Водночас французи завжди чекали й від Москви, тобто від КДБ, якихось провокацій, боялися проникнення російських агентів у спецслужби Франції.

Тому ще в середині 70-х років у Москві в Центрі було прийнято рішення щодо проникнення нашої агентури у французькі спецслужби через периферійні органи КДБ, зокрема через Київ. Агента «Жана» завербував саме український Комітет, а точніше — я. Крім інформації, про яку вже згадував, «Жан» видав нам кількох агентів французьких спецслужб, які працювали в той час у міністерствах СРСР. Цей агент успішно працює й досі. А яким кандибобером мені вдалося його завербувати — хай залишиться таємницею навіть для тебе.

— Та Боже збав, щоб я допитувався про те, чого знати не варто. Просто самому цікаво, можливо, доведеться колись і мені зустрітися з цим легендарним хлопцем.