Повний місяць
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Нора-Друк
- ISBN: 978-966-8659-38-6
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Повний місяць». Краткое содержание книги:
Розгадати таємницю сатанівського лісу береться бойовий офіцер, фронтовик Андрій Левченко. Разом із ним у небезпечній грі — Ігор Вовк, який утік із сталінського концтабору, жорстокий капітан НКВД Віктор Сомов, ватажок дезертирів Жора Теплий та повстанський сотник на псевдо Грім. Їхні долі сплелися в тугий вузол, вони небезпечні один для одного, кожен має свій секрет. Але життя кожного, а заодно — й кохання втікача Вовка, залежить від того, кому вдасться вистояти в двобої з перевертнем. Якщо вовкулаки, звичайно, реальність, а не породження людського розуму та генія…
Нова гостросюжетна історія від Андрія КОКОТЮХИ — детективний трилер, виконаний у популярному стилі ретро–роману. Дія захоплює з перших сторінок. А фінал обіцяє несподіванки, яких не чекав, за його зізнанням, сам автор.
— Так–так, шановні! Товариші! Громадяни! Як кажуть боксери — брек! Поліно, ви, справді…
— Що — справді?
— Захопилися дуже. Не треба. І моя провина тут є. Андрію, це я Любу привів. Точніше… даруйте, ми домовилися з Поліною Стефанівною. Щось на зразок побачення, звести вас… Вибачте, невдала ідея. Мусив передбачити… Піддався, хотілося зробити щось хороше… Визнаю помилку, визнаю. Більше не повториться.
— До чого тут помилки! — Левченко вже не знаходив сил стримуватися. –Не час! Не ті часи! Тьфу, зовсім заплутався, заговорився! Коротше кажучи, я вас обох дуже прошу — не треба таких зведень! Узагалі нічого не треба! Савичу, тим більше зараз, ви ж розумієте, про що я…
— Андрію, ви праві, — Нещерет говорив твердо, впевнено, і в голосі з'явилися нотки, котрі змусили принишкнути навіть неабияк розгнівану Поліну Стефанівну. — Обставини помінялися. Я цього не знав, ніхто з нас уявити не міг…
Наштовхнувшись на погляд Левченка, він замовк. Все довкола почало змішуватися, ставати з ніг на голову.
— Велике прохання, товариство. Одне, але — величезне. Будь ласка, давайте я сам розберуся зі своїм особистим життям. Віднині й надалі за моєю спиною й без моєї участі ви мене ні з ким не знайомите, не зводите, заочно не жените. Згода?
— Ви грубо говорите, Андрію, — докірливо зауважила Поліна Стефанівна.
— Навпаки, я за своє життя стільки не вибачався, скільки цими днями перед вами, — відрубав він. — Готовий ще раз просити пробачення, аби це допомогло нам погодити раз і назавжди: даєте мені спокій в усьому, що стосується так званих амурних питань. Годиться?
Хазяйка зітхнула й зробила для себе висновок:
— Не любите ви нікого, Андрію Левченко.
— Ви помиляєтесь, та зараз не про те…
— А про що? — раптом літня жінка зрозуміла — таки сталася якась подія, здатна стривожити незворушного, часом іронічного лікаря Нещерета. — Слухайте, я тільки тепер звернула увагу… Антоне Савичу, Андрію, ви чогось не договорюєте.
— Навряд чи вас заспокоїть, якщо я розкажу те, про що вже знає лікар, — мовив Левченко. — Єдине: треба бути обережнішим, поки нема пояснення… гм… деяким явищам природи. Ось чому Любу ви дарма відпустили.
— Я хотіла її втримати. Дівчина сама зірвалася. Може, я не те ляпнула, чи вона мене не так зрозуміла… Сиділи, балакали, вона почала істерити…
— Ми домовилися до цього не повертатися, — нагадав Андрій. — Будьте тут, на двір ні на крок. Савичу, лишайтеся з жінкою. Я Любу дожену, проведу, заодно сам із нею поговорю. Думаю, вона все зрозуміє. Дівчина хороша. Нам просто варто колись поговорити по душах. Ось і нагода.
Надівши кашкета, Левченко вийшов, і просто з ганку не пішов — побіг стежкою, надіючись наздогнати ображену медсестру досить скоро.
Він зрадів такій можливості.
Ось чудовий момент розставити всі крапки над «і» й пояснити Любі: вона тут ні до чого. Без багатого досвіду спілкування з жінками, не маючи права нікого пускати у своє життя надовго, тим більше — назавжди, дбайливо зберігаючи свою таємницю, своє друге й головне «я», Андрій подумки шукав для Люби правильні слова.
Не знаючи, що і як слід говорити, він збирався сказати правду, тільки правду й нічого, крім правди. Те, що вона красива й смілива. Бо не всяка ж дівчина витримає в партизанах, у лісі, вологій землянці, серед брудних чоловіків, яким сам чорт не знає, що стукне в голови, — й збереже себе. Те, що він цінує її увагу й довіру. Те, що вона справді дуже йому подобається, й за інших обставин у них, напевне, все могло б скластися. Та не війна тому причиною. Є речі, про які він не готовий, не має права повідати нікому. А коли так, то найкраще в його ситуації — просто лишитися добрими друзями. Без зайвих надій, без зайвих образ.
Андрій ще ніколи нікому не говорив подібних слів. І боявся: варто наздогнати Любу, як промова відразу розсиплеться. Видушить із себе якісь уривки, чим образить дівчину, котра не заслужила, дійсно не заслужила такого ставлення, ще більше. От же ж — він взагалі не збирався її кривдити, а вийшло — образив.
Чорт забирай!
Сутінки вже перетравлювали все довкола. Ніч обіцяла бути теплою й досить світлою. Перший день осені зовсім не відчувався. Здавалося, серпень триває й ще погріє цього року. Знайома стежка провела крізь кущі, завернула й вивела до старого муру. Звідси шлях тягнувся по відкритій місцевості, через поле, на метрів п'ятсот, і можна було розгледіти попереду людську постать. Андрій наддав, на ходу витягнувши шию й вдивляючись у темряву, намацуючи Любу далеко перед собою. Та дівчини не бачив, хоч іншої дороги тут не було. Ходять ще через ліс, але не пізно ввечері й точно — не для того, аби зрізати шлях. Навпаки, лісом не так зручно, довелося б зробити чималий гак, щоб зайти в селище з протилежного боку. Враховуючи обставини, Люба навряд чи обрала цей, задовгий шлях.