Повний місяць
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Нора-Друк
- ISBN: 978-966-8659-38-6
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Повний місяць». Краткое содержание книги:
Розгадати таємницю сатанівського лісу береться бойовий офіцер, фронтовик Андрій Левченко. Разом із ним у небезпечній грі — Ігор Вовк, який утік із сталінського концтабору, жорстокий капітан НКВД Віктор Сомов, ватажок дезертирів Жора Теплий та повстанський сотник на псевдо Грім. Їхні долі сплелися в тугий вузол, вони небезпечні один для одного, кожен має свій секрет. Але життя кожного, а заодно — й кохання втікача Вовка, залежить від того, кому вдасться вистояти в двобої з перевертнем. Якщо вовкулаки, звичайно, реальність, а не породження людського розуму та генія…
Нова гостросюжетна історія від Андрія КОКОТЮХИ — детективний трилер, виконаний у популярному стилі ретро–роману. Дія захоплює з перших сторінок. А фінал обіцяє несподіванки, яких не чекав, за його зізнанням, сам автор.
Залишивши мури позаду, Левченко пробіг ще — і враз зупинився. Поставивши ноги ледь ширше плечей, він напружився, нашорошився, наче мисливський пес на полюванні, дослухався до темряви й тиші. Нічого підозрілого не почувши, про всяк випадок примостив руку на кобуру. Пальці машинально розстебнули її. Поки не вповні розуміючи причини раптової тривоги, покладаючись лише на чуйку до небезпеки, прищеплену в підлітковому віці, Андрій завмер, постояв так кілька хвилин, старанно вдивляючись у ніч, тоді гаркнув, не шкодуючи легенів:
— Люба! ЛЮБА! Чекай, Люба!
Якби почула — зупинилася б. Чи принаймні відгукнулася. Але сутінки не відповіли, й Левченко пересвідчився остаточно: дівчини попереду таки не було. Він вискочив за нею не відразу. Проте не такий великий розрив у часі: хвилин десять, більше — навряд. Так скоро, аби зовсім зникнути з очей, медсестра відірватися від нього не могла.
— Люба! ЛЮБА! ЛЮБА!
Зараз відповіли.
Це почулося ззаду, за спиною, від залишків мурованої стіни.
Звук.
Голос.
Рик.
Немов огризалася на незнайомця потривожена звірина. Чужак, до того ж — людина зазіхає з доброго дива на її територію. Тож треба подати голос, вказати стороннім на свою присутність і на те, хто тут насправді хазяїн.
Рука вже рвонула пістолет із кобури. Розвертаючись на гарчання, Левченко одночасно стрибнув убік, збільшуючи сектор обстрілу — на випадок, якщо доведеться стріляти. Нікого не побачив, та вказівний палець ліг на спуск, великий звичним рухом скинув запобіжник. Андрій повів дулом перед собою, чекаючи нападу будь–якої миті.
— ЛЮБО!
Знову гарчання.
Цього разу не здалося.
Звук чіткий, ясний, нелюдський.
— Хто тут?
Левченко ступив уперед.
Крок.
Другий.
Третій.
— ЛЮБО!
Темна постать шаснула з–за муру.
Андрій не розгледів, хто — або що — це. Між ними виявилася досить велика відстань, і якщо це людина, то вона спритно й стрімко рухалася не на двох, а на чотирьох.
— Стій. СТІЙ! СТІЙ, ЗАРАЗА!
Для того, аби перестрибнути мур у місці, де був пролом, істота випросталася. Тепер стояла на двох, ними ж відштовхнулася від землі.
Стрибок.
Постріл.
Нікуди не влучив: той — або те — в кого він цілив, без перешкод подолало мур та помчало в бік лісу, не озираючись. Вилаявшись та знову стрельнувши, тепер уже — перед собою, в ніч немов у копійку, Андрій відчайдушно рвонув за втікачем.
Хоч як не наздогнав би.
Спритність у того була нелюдською.
Чи, може, здалося….
Та не це зупинило. Коли порівнявся зі старою брамою, око зачепилося за щось незвичне, зайве. До останнього сподіваючись — це помилка, такого не буває, нічого страшного не сталося, але й не вірячи в дива, Левченко кинувся туди.
Аби пересвідчитися: таки нога. Жіноча нога, взута в старий стоптаний туфель.
Любин туфель.
Уже не вповні контролюючи себе, Андрій узявся за ногу, потягнув. Друга нога підігнулася, плаття задерлося до середини стегон. Дівчина опиралася, та напад стався швидко, вона навряд чи встигла щось зрозуміти. Чому не кричала, він не чув нічого схожого попереду…
Левченко виволік тіло.
Сріблив повний місяць.
У його безжальному світлі дівчина лежала на спині, дивлячись на того, хто не встиг урятувати, мертвими очима.
Все ціле.
Наче.
Крім горла.
Пошматоване, розірване, перегризене.
Кров ще пульсувала, поволі заливаючи подертий плащик та світле плаття.
КІНЕЦЬ ПЕРШОЇ ЧАСТИНИ
Частина друга
ВЕРЕСЕНЬ ТРИВОГИ
Розділ четвертий
Антигени
Теплий ніби виринув із ночі.
Голуб чекав дві доби. До того довгенько крутився в самому Кам'янці, намагаючись вийти на його людей. Заходив здалеку. Мав при собі трошки коштовних бряцалок: потрусив евакуйованих у Пермі, довелося залишити по собі два трупи. Не те, щоб шкодував. Просто в нинішньому становищі, коли нема на кого особливо покластися, не ризикуючи нарватися на вирок блатного товариства, іншого способу замітати сліди не бачив.
Ті, хто зможе його впізнати, жити не повинні.
Отак.
Через те працював сам. Тримав дистанцію від тимчасових, випадкових компаній. Не світився ніде. Але водночас поле діяльності без підтримки таких, як сам, було значно обмеженим. Нічого, обходився тим, що вдавалося надибати, негайно роблячи ноги з чужої території.