Піонери або Біля витоків Саскуеханни

Їдальня, куди мосьє Лекуа ввів Елізабет, була за дверми, прикрашеними урною, що нібито містила прах Дідони. Ця кімната була велика й добре спланована, але в умеблюванні спостерігалася та сама строкатість, що і в залі. Навколо важкого стола, накритого скатертиною, стояло дванадцять зелених дерев'яних крісел, із сидіннями, оббитими тією ж тканиною, з якої була пошита спідниця Ремаркабль. На стіні висіло величезне дзеркало у позолоченій рамі, а в каміні весело палали кленові оцупки.

Суддя одразу це завважив і трохи роздратовано кинув Річардові:

— Скільки разів я забороняв опалювати дім цукровим кленом! Мені боляче дивитись, Річарде, як цей сік виділяється на вогні. Власник таких лісів, як оце в мене, повинен бути взірцем своїм людям, бо ж вони й так вирубують ліс, немовби він невичерпний. Коли так далі піде, у нас через двадцять років зовсім не буде палива.

— Не вистачить палива на цих горбах, братику Дюк? — глузливо вигукнув Річард. — Палива! Ти ще скажи, нібито риба в озері переведеться через те, що я збираюсь, як відтане земля, відвести два чи три струмки до селища. А втім, ти завжди був диваком у таких речах, Мармедюку.

— Яке ж це дивацтво? — серйозно заперечив суддя. — Яке ж дивацтво — засуджувати те, що ці перлини лісу, ці неоціненні дари природи, джерело достатку й багатства, безжалісно палять у печах? Ні, як тільки зійде сніг, я неодмінно споряджу людей на пошуки кам'яного вугілля.

— Вугілля? — перепитав Річард. — Який дурень буде длубатися в землі, коли для того, щоб зібрати бушель зерна, йому потрібно викорчувати на ділянці стільки дерев, що палива вистачить на рік? Годі, Мармедюку, довірся мені в цих справах, бо я маю до них природний хист. Це я наказав розпалити камін, — і смію думати, що зробив незле, — щоб моя мила кузина Бесс швидше зігрілась.

— Це єдине, що може тебе виправдати, Діку, — мовив суддя. — Але, панове, ми примушуємо вас чекати. Елізабет, дитинко, сідай на місце господині. Річард, я бачу, вирішив позбавити мене клопоту розрізати індичку, бо вже сів навпроти тебе.

— Аякже! — вигукнув Річард. — Кому ж іще це зробити, як не мені? Адже ніхто краще за мене не розріже індичку чи й гусака. Містере Грант! Де ж містер Грант? Чи не зволите ви прочитати молитву, сер? Уже все захололо. В таку погоду досить тільки зняти страву з вогню, як вона замерзає. Містере Грант, прочитайте, будь ласка, «Благословен господь, що посилає нам хліб наш насущний…». Сідайте, сідайте, прошу вас! Що ти бажаєш, кузино Бесс, крильце чи грудинку?

Але Елізабет ще не сіла й не вирішила, чого б їй хотілося. Вона весело оглядала стіл, заставлений різноманітними стравами. Батько перехопив її погляд і мовив, усміхаючись: