Острів Каміно

— Ні, проте я не дійшла до самого кінця будинку. Думаю, там є ще кілька приміщень.

— Зі східного боку книжковий магазин, а із західного — ріелторський офіс. Чи є двері до нього?

— Якщо і є, то я не бачила.

— Ви чудово попрацювали, Мерсер. За три тижні, що ви провели тут, вам удалося проникнути в місцеве літературне коло, не викликавши підозр. Ви познайомилися з потрібними людьми, побачили все, що можна було побачити. Ми дуже цьому раді. Але нам треба якось пришвидшити розвиток подій.

— Не сумніваюся, що у вас уже є якийсь козир у рукаві.

— Саме так.

Елейн підійшла до дивана, взяла звідти три книжки й поклала їх посеред стола.

— Ідея така. Тесса остаточно переїхала сюди з Мемфіса в 1985 році. Як ми знаємо, своє майно вона заповіла рівними частками своїм трьом дітям. Окремо в заповіті було зазначено, що ви, Мерсер, маєте отримати двадцять тисяч доларів готівкою на оплату навчання. У неї було шість інших онуків: Конні, Голстедові дітки в Каліфорнії, а також єдина дитина Джейн — Сара. Лише вам вона заповіла щось окремо.

— Я була єдиною з них, кого вона справді любила.

— Авжеж. Отже, наша версія звучить приблизно так. Після смерті Тесси ви з Конні переглядали її особисті речі — будь-який дріб’язок, про який не було згадано в заповіті, — і вирішили їх розділити. Дещо з одягу, старі фотографії, може, якісь недорогі картини, що завгодно — придумаєте самі. Так от, за вашою з Конні угодою вам дісталася коробка з книжками. Здебільшого там були дитячі книжки, які Тесса вам купувала всі ті роки, але на дні виявилися три книги з публічної бібліотеки в Мемфісі, взяті Тессою в 1985 році, причому всі були першими виданнями. Переїхавши на острів Каміно, Тесса — ненароком чи навмисно — привезла їх із собою. І от зараз, за тридцять років, ці книжки у ваших руках.

— І вони чогось варті?

— І так, і ні. Погляньте на верхню.

Мерсер узяла книгу. То був «Засуджений» Джеймса Лі Берка — у відмінному стані: навіть суперобкладинка була як новенька, покрита захисною плівкою. Мерсер відкрила книжку, перегорнула до звороту титульного аркуша й знайшла там слова «Перше видання».

— Як ви, напевно, знаєте,— продовжила Елейн, — це збірка оповідань Берка, який привернув багато уваги в 1985 році. Критики були в захваті, і книга добре продавалася.

— То яка її ціна?

— Ми купили її минулого тижня за п’ять тисяч доларів. Перший тираж був маленький, і примірників з нього лишилося дуже небагато. На звороті суперобкладинки є штрих-код: так у 1985 році позначала свої книги бібліотека Мемфіса — отже, на самому виданні жодних відміток нема. Штрих-код, звісно, нанесли ми, і я не сумніваюся, що Кейбл знає людей, які можуть його видалити. Це не так складно.

— П’ять тисяч доларів,— заворожено повторила Мерсер, ніби тримала брусок золота.

— Так, і купили ми її в дилера з хорошою репутацією. Отже, план такий. Ви згадаєте про цю книгу в розмові з Кейблом. Розкажете йому легенду, але саму книгу не показуватимете, принаймні спершу. Ви маєте сумніватися, як учинити. Очевидно, що книжку взяла Тесса — і взяла незаконно. Потім вона потрапила у ваші руки, причому про це нічого не сказано в заповіті, так що ви на неї жодних законних прав теж не маєте. Книжка належить бібліотеці Мемфіса, але минуло вже тридцять років, тож кого це хвилює? І, звісно, вам потрібні гроші.

— Отже, я матиму виставити Тессу злодійкою?

— Це просто легенда, Мерсер.

— Ну, знаєте, мені не хочеться зводити наклеп на власну покійну бабусю.

— Ключове слово тут — «покійну». Тесса померла одинадцять років тому, і вона нічого не крала. Цю легенду почує лише Кейбл.

Мерсер поволі взяла другу книгу, «Кривавий меридіан» Кормака Мак-Карті, опублікований видавництвом Random House у 1985 році — теж перше видання в блискучій суперобкладинці.

— А ця скільки коштує?— запитала вона.

— Ми кілька тижнів тому заплатили чотири тисячі доларів.

Відклавши книгу, Мерсер узяла третю. То був «Лоунсом-Дав» Ларрі Мак-Мертрі, випущений знов-таки в 1985 році видавництвом Simon & Schuster. Видно було, що книжка не раз змінювала власників, проте суперобкладинка збереглася чудово.

— Тут дещо інша історія,— повідомила Елейн. — «Саймон і Шустер» розраховували на великий попит, і перший тираж становив близько сорока тисяч, тому перших видань у колекціонерів є чимало, і це, звісно, знижує їх вартість. Ми за неї виклали п’ятсот баксів, а потім наділи на неї нову суперобкладинку, щоб подвоїти вартість.

— То суперобкладинка тут підроблена?

— Авжеж. У цьому бізнесі таке трапляється повсякчас, принаймні серед безпринципних ділків. Майстерно підроблена суперобкладинка може значно підвищити ціну видання. Ми знайшли вмілого фальсифікатора.

Мерсер знову звернула увагу на слово «ми» й дивом дивувалася, якою ж масштабною була операція. Поклавши книгу, вона надпила води.

— То я матиму згодом продати їх Кейблові? Мені не надто хочеться сплавляти підробки.

— Суть плану в тому, Мерсер, що ці книги мають допомогти вам поближче підібратися до Кейбла. Спершу просто згадайте про них у розмові. Дайте зрозуміти, що сумніваєтеся, що з ними робити. З погляду моралі продавати їх недобре, адже вони дійсно вам не належать. Потім покажіть йому одну чи дві з них і подивіться, як він відреагує. Не виключено, що він покаже вам свою колекцію в підвалі або сховищі, чи що там у нього внизу. Хтозна, куди приведе ця розмова. Нам треба, щоб ви проникли у його світ, Мерсер. Він може скористатися шансом і купити «Засудженого» чи «Кривавий меридіан» — а може, вони вже є в його колекції. Якщо в нас склалося про нього правильне уявлення, то йому має сподобатися таке не зовсім законне походження книг і він захоче їх придбати. Перевірмо, наскільки чесно він з вами поведеться. Ми знаємо, скільки коштують ці книжки. Чи спробує він схитрувати й занизити ціну? Усяке може бути. Гроші тут не важливі. Головне, щоб ви стали бодай якою маленькою частинкою його тіньового бізнесу.