Острів Каміно
- Автор: Гришэм Джон
- Год: 2018
- Язык: украинский
- ISBN: 978-966-948-140-5
- Переводчик: Владимир Аполлинариевич Заяц
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Острів Каміно». Краткое содержание книги:
— Бінґо!— вигукнула Мерсер.— Це і є моя мета.
Брюс поглянув на Майру і сказав:
— От і маєш. Твоя інтервенція приносить плоди.
— Не поспішай. Як щодо детективів?— поцікавилась Майра.
— Не дуже,— відгукнулася Мерсер.— У мене мозок не працює в цьому напрямі: я недостатньо винахідлива, щоби спочатку розкидати підказки, а потім повертатися до них, підводячи до розгадки.
— Трилери?
— Теж не моє: не вмію закручувати сюжет.
— Шпигунські романи?
— У мені забагато дівчачого.
— Романи жахів?
— Та годі вам: я вночі лякаюся власної тіні.
— Любовні романи?
— Не володію матеріалом.
— Порнографія?
— Я незаймана.
— Порнографія вже не продається,— зауважив Брюс.— В інтернеті можна знайти що заманеться.
Майра гірко зітхнула:
— Так... а були ж деньки. Двадцять років тому ми з Лі у своїх романах таку спеку влаштовували!.. Наукова фантастика? Фентезі?
— Навіть у руки не брала.
— Вестерн?
— Боюся коней.
— Роман про політичну інтригу?
— Боюся політиків.
— Ну от ми й визначилися: вам суджено писати історичні романи про проблемні сім’ї. Починайте працювати. Надалі ми чекатимемо від вас якогось прогресу.
— Завтра вранці одразу ж розпочну,— пообіцяла Мерсер.— І дякую.
— Та чого там,— відгукнулася Майра.— І коли вже ми тут почали втручатися в чиїсь справи — хто-небудь бачив Енді Адама? Я питаю через Те, що кілька днів тому натрапила в продуктовому на його колишню, і вона, схоже, вважає, що в нього кепські справи.
— Простіше кажучи, він у запої,— підказав Брюс.
— Ми можемо йому якось допомогти?
— Навряд чи,— відповів Брюс. — Енді зараз — звичайнісінький п’яниця, і доки він сам не вирішить протверезіти, то ним і залишатиметься. Видавець, схоже, заверне його останній роман, а це лише погіршить ситуацію. Я про нього турбуюся.
Мерсер дивилася на Брюсів келих. Елейн кілька разів згадувала, що Кейбл надто полюбляє випити, але Мерсер нічого такого за ним не помічала. Як на вечері в Майри й Лі, так і зараз він потихеньку потягував вино з келиха, підливав рідко й цілком себе контролював.
Коли закінчилось обговорення Енді, Майра коротко розповіла, що останнім часом відбувалося в житті інших їхніх друзів. Боб Кобб плавав на вітрильнику навколо Аруби в Карибському морі. Джей Арклруд був у Канаді, де на якийсь час оселився в будиночку на окраїні, який належав його другові. Емі Слейтер поралася зі своїми дітлахами, один із яких грав у дитячий бейсбол. Брюс помітно притих: він уважно слухав усі плітки, але сам не ділився жодною.
Ноель, схоже, була рада, що незабаром зможе на місяць утекти з флоридської спеки. За її словами, у Провансі було хоч і спекотно, але не так волого. Після вечері вона ще раз запропонувала Мерсер поїхати з нею — якщо не на місяць, то хоча б на тиждень. Мерсер подякувала, але сказала, що справді мусить узятися за свій роман. До того ж її теперішнє фінансове становище було не найкращим і вона хотіла заощадити кошти для покупки столу.
— Він нікуди не подінеться, люба,— запевнила її Ноель.— Я триматиму його для вас.
Майра і Лі пішли о дев’ятій і попрямували додому пішки. Мерсер допомогла Брюсові й Ноель на кухні й попрощалася ще до десятої. Коли вона йшла, Брюс потягував каву у вітальні, поринувши у книгу.
VIII
Другого дня по тому Мерсер вибралася в центр міста й пообідала в невеличкій перекусній із затіненим подвір’ям. Потім прогулялася Мейн-стрит і звернула увагу, що магазин Ноель зачинений. На дверях висіло рукописне оголошення про те, що власниця вирушила у Францію купувати антикваріат. Крізь вікно вітрини одразу впадав у вічі самотній стіл для письма, адже більше в залі нічого не було. Мерсер зайшла в сусідній магазин, привіталася з Брюсом і пішла нагору в перекуску, де замовила лате й улаштувалася на балконі, що виходив на Третю вулицю. Як вона й очікувала, Брюс незабаром до неї приєднався.
— Що привело вас у центр міста?— поцікавився він.
— Нудьга. Ще один безрезультатний день роботи.
— А я думав, Майра допомогла вам подолати творчу кризу.
— Якби ж то було так просто. Ви маєте кілька хвилин, щоб поговорити?
Брюс посміхнувся й сказав, що, звісно, має. Озирнувшись навколо, він зауважив, що якщо Мерсер хоче провадити якусь серйозну розмову, то пара за сусіднім столиком сидить надто близько до них.
— Ходімо вниз, — запропонував він.
Мерсер пройшла за ним у Залу перших видань, і Брюс зачинив двері.
— Напевно, питання досить серйозне?— запитав він, тепло всміхаючись.
— Радше делікатне,— відгукнулася вона й розповіла йому про старі Тессині книжки, «позичені» в публічній бібліотеці в Мемфісі в 1985 році. Розповідь, яку вона відрепетирувала з дюжину разів, звучала правдиво, і здавалося, що Мерсер дійсно мучать сумніви. Вона не здивувалася, що Брюса зацікавила її історія й книжки. Він уважав, що звертатися в бібліотеку в Мемфісі не варто. Звісно, там були б раді отримати назад свої книжки, але їх було списано як утрачені вже кілька десятиліть тому. До того ж у бібліотеці, напевно, і гадки не мають про те, наскільки вони цінні.
— Їх просто повернуть на полиці, звідки їх знову хто-небудь зможе вкрасти, — сказав він.— Повірте, нічого хорошого там на ці книги не чекає. Їх треба зберігати в надійному місці.
— Але ж вони не мені належать, щоб я могла їх продавати, хіба ні?
Брюс посміхнувся й знизав плечима, ніби йшлося про технічну дрібницю.
— Як там каже стара мудрість... що з воза впало, то пропало. У вас ці книжки вже понад десять років — як на мене, вони належать вам.
— Ну не знаю. Мені все ж здається, що в цьому є щось неправильне.
— А книжки в хорошому стані?
— Здається, так, проте я не фахівчиня. Я дбайливо з ними обходилася: рідко навіть їх чіпала.
— А можна мені їх побачити?
— Я не знаю. Це ж як перший крок: варто мені їх вам показати, і ми вже наблизимося до угоди.
— Ну дайте мені принаймні поглянути на них.
— Навіть не знаю. А у вашій колекції вже є якісь примірники цих книжок?
— Авжеж: я маю всі книги як Джеймса Лі Берка, так і Кормака.
Мерсер позирнула на стелажі, ніби хотіла в цьому переконатися.
— Вони не тут,— пояснив Брюс.— Я їх тримаю внизу, разом з іншими рідкісними виданнями. Солоне повітря й висока вологість швидко псують книги, тому все найцінніше я тримаю в сховищі з контрольованою температурою. Хочете поглянути?
— Може, якось іншого разу,— невимушеним голосом відгукнулася Мерсер: їй блискуче вдалося розіграти байдужість.— А ви не знаєте, скільки ці дві книжки можуть коштувати? Хоча б приблизно?
— Авжеж,— швидко відповів Брюс, ніби лише й чекав на це питання.
Він обернувся до комп’ютера, що був на столі, швидко набрав щось на клавіатурі й поглянув на екран.
— У 1998 році я купив перше видання «Засудженого» за дві з половиною тисячі доларів. За цей час вартість мала зрости десь удвічі. Усе залежить від стану, а його я зможу оцінити лише тоді, коли побачу книгу. Ще один примірник я купив у 2003 році вже за три з половиною тисячі.
Брюс далі прокручував коліщатко миші. Мерсер не було видно екран, але, вочевидь, колекція була досить солідна.
— Я маю один примірник «Кривавого меридіана», який купив у знайомого дилера в Сан-Франциско років десять тому — дев’ять, якщо бути точним. І заплатив я за нього... дві тисячі — але там був невеличкий дефект на суперобкладинці, і книжка було дещо потерта — зовсім не в ідеальному стані.
«То купи для неї підроблену суперобкладинку», — подумала Мерсер, яка тепер дещо розуміла в цьому бізнесі,— проте спромоглася вдати приємне здивування: