Острів Каміно
- Автор: Гришэм Джон
- Год: 2018
- Язык: украинский
- ISBN: 978-966-948-140-5
- Переводчик: Владимир Аполлинариевич Заяц
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Острів Каміно». Краткое содержание книги:
Останнього разу з Джеррі Стінґарденом він спілкувався місяць тому. Їм не було чого обговорювати. Їхні зустрічі завжди були стислі, бо Джеррі не волів нічого казати. Незнайомцеві, який щойно вдарив Джазіка й погрожував йому, не було про що турбуватися.
III
За кілька хвилин шоста Денні повернувся в книжкову крамницю, де за передньою стійкою на нього знервовано чекав Оскар. Продавчиня вже пішла, і покупців теж не було. Не кажучи ні слова, Денні перегорнув на скляних дверях табличку з написом «Зачинено», замкнув двері й вимкнув світло. Вони піднялися сходами в маленький захаращений кабінет, де Оскар полюбляв відсиджуватись, поки на касі працював хтось із його працівників. Сівши за стіл, він жестом указав Денні на єдиний стілець, не завалений журналами.
Денні сів і заговорив:
— Не гаятимемо часу, Оскаре. Я знаю, що ти купив рукописи за півмільйона баксів, переказавши гроші на багамський рахунок, із якого гроші було перераховано на інший рахунок, панамський, з якого я й зняв цю суму — звісно, мінус відсоток для нашого посередника.
— Отже, крадіжка рукописів — то ваших рук справа?— запитав Оскар спокійним голосом. Кілька пілюль допомогли йому вгамувати нерви.
— Цього я не казав.
— А звідки мені знати, що ви не коп і не маєте зараз на собі мікрофона?— поцікавився Оскар.
— Хочеш мене обшукати? Ну давай. От тільки скажи мені: звідки б копи дізналися ціну? А деталі переказу грошей?
— Не сумніваюся, що ФБР будь-що може відстежити.
— Якби вони знали те, що знаю я, то просто заарештували б тебе, Оскаре. Розслабся, ніхто тебе не заарештує — як і мене. Дивись, Оскаре, яка річ: ми обидва не хочемо потрапити до копів, бо обидва винні в дуже нехороших речах, і обом нам загрожують великі терміни у федеральній в’язниці. Але ми не попадемося.
Оскару дуже хотілося йому вірити, і він навіть відчув деяке полегшення. Проте було декілька нагальних проблем. Глибоко зітхнувши, він повідомив:
— Рукописи не в мене.
— То де вони?
— А чому ви їх продали?
Денні поклав ногу на ногу й відкинувся на спинку старого стільця.
— Мене сполохали. ФБР схопило двох моїх друзів наступного ж дня після крадіжки. Я був змушений заховати здобич і втекти з країни. Я почекав місяць-другий, а коли все ніби вляглося, повернувся й навідався до дилера в Сан-Франциско. Той сказав, що знає покупця — якогось росіянина, готового заплатити десять мільйонів. То була брехня. Він зв’язався з ФБР. Ми домовилися про зустріч, на яку я мав принести один рукопис як доказ, але ФБР улаштувало там засідку.
— І як ви про це довідалися?
— Ми до зустрічі з дилером поставили його телефони на прослуховування. Ми знаємо, що робимо, Оскаре. Ми дуже терплячі, дуже професійні. Оскільки ситуація була критична, ми знов покинули країну, щоб дочекатися, доки все вляжеться. Я знав, що ФБР має детальний опис моєї зовнішності, тому мусив відсиджуватися за кордоном.
— А мої телефони прослуховуєте?
Денні кивнув і посміхнувся:
— Лише стаціонарні. Мобільник твій ми зламати не змогли.
— То як ви на мене вийшли?
— Я був у Джорджтауні, де за якийсь час вийшов на твого старого приятеля Джоела Рібікоффа — нашого посередника. Я йому не довіряв — кому в цій справі можна довіряти?— але мені було конче потрібно збути рукописи.
— Ми з вами ніколи не мали зустрітися.
— Авжеж;, таким був план. Ти переказав гроші, я доставив товар, а потім знову зник. Але тепер я повернувся.
Оскар хруснув кісточками пальців, намагаючись зберігати спокій.
— А що з Рібікоффом? Де він зараз?
— Його вже нема. Він помер страшною смертю, Оскаре,— просто жахливою. Але перед смертю він здав мені те, що мені було треба,— тебе.
— У мене немає рукописів.
— Гаразд. І що ти з ними зробив?
— Продав — позбувся їх якнайшвидше.
— Де вони, Оскаре? Я їх усе одно знайду, а шлях до них уже залитий кров’ю.
— Не знаю я, де вони. Клянуся.
— Тоді давай так: у кого вони?
— Послухайте, я мушу якийсь час подумати. Ви ж самі кажете, що терплячі,— просто дайте мені трохи часу.
— Згода. Я повернуся за добу. І не думай утнути якусь дурницю — наприклад, спробувати втекти. Тобі ніде ховатися, і якщо спробуєш, то дуже пошкодуєш. Ми — професіонали, Оскаре. Не тобі з нами змагатися.
— Я не збираюся тікати.
— За добу ти назвеш мені ім’я — і зможеш залишити собі свої гроші й жити далі. Я нікому про тебе не скажу — маєш моє слово.
Денні різко підвівся й вийшов із кабінету. Оскар дивився на двері, прислухаючись до його кроків, поки той спускався сходами. Потім почувся звук вхідних дверей, дзенькнув дзвіночок, і двері тихо зачинилися.
Оскар, закривши обличчя руками, насилу втримався, аби не заридати.
IV
Денні їв піцу в барі готелю за два квартали звідти, коли задзвонив його мобільний. Була майже дев’ята вечора, і цього дзвінка він чекав давно.
— Кажи,— промовив він, озираючись навкруги. Бар був майже пустий.
— Місію виконано,— доповів Рукер.— Я зловив Джазіка в ліфті й мусив трошечки його потріпати. Насправді було весело. Повідомлення я доставив, і все пройшло вдало. З Петрочеллі вийшло трохи складніше, бо він затримався на роботі. Десь годину тому я зупинив його на парковці біля офісу. Він із переляку ледь у штани не наробив. Нікчема. Спершу не хотів зізнаватися, що він адвокат Марка Дрісколла, але швидко розколовся. Бити його не довелося, хоча я ледь утримався.
— Свідків не було?
— Жодного. Обидва рази пішов непоміченим.
— Чудово. Де ти зараз?
— Їду. Буду на місці за п’ять годин.
— Поспішай. Завтра буде весело.
V
Рукер увійшов у книжкову крамницю за п’ять хвилин шоста й удав, що проглядає книги. Інших клієнтів не було, а продавчиня вже пішла. Оскар нервово копирсався в чомусь за прилавком, утім не зводячи очей з відвідувача. Рівно о шостій він сказав:
— Даруйте, пане — ми на сьогодні зачиняємося.
Цієї ж миті ввійшов Денні, зачинив за собою двері і перегорнув табличку з написом «Зачинено». Поглянувши на Оскара, він указав йому на Рукера:
— Він зі мною, — а тоді запитав:— Ми одні?
— Так.
— Гаразд, тоді лишаймось тут.
Денні підійшов до Оскара й зупинився на відстані витягнутої руки. Рукер зробив те саме. Обидва мовчки дивилися на нього, і ніхто не рухався. Нарешті Денні промовив:
— Ну що, Оскаре, ти мав час подумати. Що вирішив?
— Ви маєте пообіцяти, що нікому про мене не розповісте.
— Я нічого не маю обіцяти,— гаркнув Денні.— Але я вже казав, що ніхто нічого не дізнається. І навіщо мені видавати тебе? Мені потрібні лише рукописи, Оскаре. Скажи, кому ти їх продав, і більше ніколи мене не побачиш. Але сам знаєш: якщо збрешеш, я повернуся.
Оскар знав. Оскар вірив. Тієї жахливої миті йому хотілося лише одного — назавжди здихатися цього хлопця. Заплющивши очі, він промовив:
— Я продав їх торговцеві на ім’я Брюс Кейбл, власнику успішної книгарні на острові Каміно, штат Флорида.
Денні посміхнувся й запитав:
— І скільки він заплатив?
— Мільйон.
— Молодець, Оскаре. Непоганий навар.
— Чи не могли б ви тепер піти?
Денні й Рукер не рухалися й пильно дивилися на нього. Довгі десять секунд Оскар думав, що йому кінець. Його серце калатало в грудях, і він не міг навіть вдихнути.
Потім вони обернулися і, не кажучи ні слова, вийшли.
Розділ шостий.