Острів Каміно
- Автор: Гришэм Джон
- Год: 2018
- Язык: украинский
- ISBN: 978-966-948-140-5
- Переводчик: Владимир Аполлинариевич Заяц
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Острів Каміно». Краткое содержание книги:
— Не сказала б, що я в захваті від цієї ідеї.
— Але від цього ніхто не постраждає, Мерсер, і все засновано на легенді. Ми законно придбали ці книжки. Якщо він їх купить, ми отримаємо назад свої гроші, а якщо він згодом їх перепродасть, то отримає назад свої. У цьому плані немає нічого ганебного чи аморального.
— Гаразд, але я не впевнена, що зможу правдоподібно зіграти свою роль.
— Та годі вам, Мерсер. Ви письменниця — отже, живете у світі, створеному вашою уявою. Просто створіть іще один такий світ.
— Моя уява зараз не надто продуктивна.
— Мені шкода це чути.
Мерсер знизала плечима й відпила води. Вона дивилися на книги, і в голові в неї крутилися різні сценарії. Нарешті вона запитала:
— Що може піти не так?
— Ну, теоретично можливо, що Кейбл зв’яжеться з бібліотекою Мемфіса й спробує пронюхати щось про ці книжки, але то дуже велика структура, і йому нічого не вдасться з’ясувати. Минуло вже тридцять років, усе змінилося. Вони щороку втрачають близько тисячі книжок через те, що хтось їх не повернув, і, як і в будь-якій звичайній бібліотеці, там не надто прагнуть розшукувати ці книжки. До того ж Тесса дійсно брала там багато книг.
— Ми щотижня ходили з нею в бібліотеку.
— От бачите, все збігається. Він ніяк не зможе докопатися до істини.
Мерсер взяла «Лоунсом-Дав» і запитала:
— А що, як Брюс помітить, що суперобкладинка підроблена?
— Ми про це думали й не впевнені, чи слід її використовувати. Минулого тижня ми показали книгу двом старим дилерам, яким усяке траплялося бачити, і обидва не помітили підробки. Але ви маєте рацію: ризикувати тут дійсно не варто. Почніть із двох перших, але не показуйте їх одразу, а тягніть час, ніби сумніваєтеся, як правильно вчинити. Це буде для вас моральна дилема — подивимося, що Кейбл вам порадить.
Прибравши книги в полотняну сумочку, Мерсер вирушила назад на пляж. Був відлив і штиль, і пісок був залитий світлом повного місяця. Крокуючи до котеджу, вона зачула голоси, які поволі гучнішали, і незабаром, за півдороги до дюн, вона побачила зліва молоду пару, що кохалася на пляжному рушнику. Їхній пристрасний шепіт раз у раз переривали зітхання й хтиві стогони. Мерсер ледь не зупинилася, щоб почекати кульмінації останнього поштовху, але насилу покрокувала далі, вбираючи звуки, що долинали їй услід.
Її переповнювала заздрість: як же давно вона сама не відчувала чогось подібного.
V
Усього за п’ять тисяч слів і три розділи другий новий роман раптово скінчився, бо Мерсер утомилася від своїх персонажів, а сюжет їй набрид. Пригнічена й навіть трохи зла на себе й на цю писанину, вона надягла найвідвертіше бікіні зі своєї зростаючої колекції та вирушила на пляж. Була лише десята ранку, але Мерсер із досвіду знала, що полуденного сонця краще уникати. З дванадцятої до п’ятої було просто нестерпно спекотно, навіть у воді. Мерсер уже встигла непогано засмагнути й тепер турбувалася радше про те, щоб не перестаратися із засмагою. Близько десятої вона зауважила, що пляжем пробігається високий незнайомець приблизно одного з нею віку. Він біг босоніж крайкою води, і його високе й худорляве тіло блищало від поту. Вочевидь, він був спортсменом: виразний прес, ідеальні біцепси й литки не лишали щодо цього сумнівів. Біг він легко й граційно і, як упевнила себе Мерсер, трошечки уповільнювався, коли вона опинялася в його полі зору. Минулого тижня вони принаймні двічі зустрілися поглядами, і Мерсер була переконана, що настав час для знайомства.
Поставивши свою парасольку й складаний стілець, вона намастилася сонцезахисним кремом, раз у раз позираючи на південь: бігун завжди з’являвся з південного боку, де розташовувалися Ritz і дорогі багатоквартирники. Постеливши свій пляжний рушник, Мерсер розтяглася на сонці, наділа сонячні окуляри й солом’яний капелюх і стала чекати. Як і завжди в будні, пляж був практично безлюдний. Її план полягав у тому, щоб, побачивши незнайомця здалека, невимушено попрямувати до води й дійти до крайки саме тоді, коли він там пробігатиме. Вона привітається нейтральним «Доброго ранку», як міг би зробити й будь-хто інший із постійних відвідувачів цього найдоброзичливішого пляжу. Мерсер чекала, спершись на лікті й намагаючись не думати про себе як про чергову горе-письменницю. П’ять тисяч слів, які вона щойно видалила, були найгіршим, що коли-небудь виходило з-під її пера.
Він жив тут уже щонайменше десять днів, а це було забагато для перебування в готелі: можливо, він зняв на місяць якусь квартиру.
Мерсер гадки не мала, про що їй далі писати.
Він завше був один, але звіддаля їй не було видно, чи має він обручку.
За п’ять років її персонажі так і не стали живими, стиль був таким само незграбним, а всі ідеї — такими дурними, що вона сама їх відкидала. Мерсер дедалі більше утверджувалася в думці, що вже ніколи не закінчить жодного роману.
Задзвонив її мобільник, і, натиснувши кнопку прийому, вона почула голос Брюса:
— Сподіваюсь, не відриваю генійку від роботи?
— Зовсім ні, — запевнила Мерсер, подумавши, що насправді лежить на пляжі практично гола, збираючись спокусити незнайомця.— Я саме взяла перерву.
— Гаразд. Послухайте, у нас сьогодні автограф-сесія, і я трохи тривожуся, чи достатньо прийде людей. Письменник невідомий, і це його перший роман, до того ж не дуже хороший.
«Як він виглядає? Скільки йому років? Натурал чи гей?» — ураз подумала Мерсер, але натомість спитала:
— То он як ви продаєте книги: скликаєте на допомогу всіх знайомих письменників?
— Саме так! А Ноель влаштовує незаплановану вечерю в нашому будинку — звісно, на честь цього письменника. Будемо лише ми, він, Майра з Лі — і ви. Має бути весело. Що скажете?
— Дайте-но звірюся з розкладом. Так, я вільна. О котрій годині?
— О шостій, і одразу по тому — вечеря.
— Одягатися можна неформально?
— Та годі вам — ви ж на пляжі! Тут усе дозволено: хоч босоніж приходьте.
Об одинадцятій сонце розжарило пісок, а легенький бриз кудись зник. Вочевидь, для пробіжки було надто спекотно.
VI
Письменника звали Рендалл Залінскі, і швидкий пошук в інтернеті мало що прояснив: його стисла біографія була навмисно написана туманно, аби створити враження, ніби автор здобув свої непересічні знання тонкощів усіх видів тероризму й кіберзлочинності, працюючи у світі «темного шпигунства». У його романі розповідалося про футуристичне зіткнення між США, Росією й Китаєм. Двохабзацна анотація була до сміхоти сенсаційною, і в Мерсер уже тільки через це зникло бажання читати далі. На підфотошопленій світлині красувався білий чоловік, якому на вигляд було трохи за сорок. Про дружину чи сім’ю нічого сказано не було. Жив Рендалл у Мічигані і, звісно, працював там над своїм новим романом.
Його автограф-сесія мала стати третьою, яку Мерсер відвідала в «Бей-Букс». Перші дві викликали в неї болючі спогади про власне перерване турне семирічної давності, і вона вирішила надалі їх не відвідувати чи принаймні старатися уникати. Однак зробити це було непросто. Автограф-сесії були добрим приводом потинятися магазином, а це було частиною її роботи, якою Елейн настійно радила не нехтувати. До того ж сказати Брюсові, ніби вона надто зайнята, щоб являтися на події якихось авторів, було практично неможливо, особливо після його дзвінка з особистим запрошенням.