Острів Каміно
- Автор: Гришэм Джон
- Год: 2018
- Язык: украинский
- ISBN: 978-966-948-140-5
- Переводчик: Владимир Аполлинариевич Заяц
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Острів Каміно». Краткое содержание книги:
Тесса дуже полюбляла цей бар у Ritz-Carlton. Двічі чи тричі щоліта вони з Мерсер одягалися у своє найкраще вбрання та їхали в Ritz, де спершу пригощалися напоями, а тоді вечеряли у готельному ресторані, який мав видатну репутацію. Тесса завше починала з келиха мартіні, а Мерсер до п’ятнадцяти років замовляла дієтичну колу. Коли ж їй виповнилося п’ятнадцять, вона приїхала на літо з підробленим посвідченням особи, і вони з Тесою разом насолоджувалися мартіні.
За випадковим збігом Елейн обрала саме їхній із Тессою улюблений столик, і коли Мерсер сіла навпроти, на неї нахлинули спогади про бабусю. У барі нічого не змінилося. На задньому плані неголосно співав хлопець, підіграючи собі на фортепіано.
— Я приїхала сьогодні вдень і подумала, що вам не зашкодила б гарна вечеря,— сказала Елейн.
— Я багато разів тут була,— відгукнулася Мерсер, оглядаючись навколо і вдихаючи незмінні запахи солоного повітря й дубових панелей.— Тесса обожнювала це місце. Воно, звісно, не для бідних, але час від часу бабуся дозволяла собі таку розкіш.
— Отже, Тесса не була багатою?
— Ні. На життя їй цілком вистачало, але й жила вона скромно. Проте давайте не будемо про це зараз.
Підійшов офіціант, і вони замовили напої.
— Ну що, як на мене, тиждень у вас вийшов досить удалий,— зауважила Елейн.
За умовленою процедурою Мерсер щовечора відправляла їй електронною поштою звіт про минулий день, де повідомляла все, що могло мати якесь значення для їхнього пошуку.
— Мені здається, що я знаю не набагато більше, ніж коли приїхала. Зате я вже вийшла на контакт із противником.
— То як він вам?
— Він справді такий чарівливий, як мені казали, і дуже приємний у спілкуванні. Він зберігає найцінніше в підвалі, але про жодне сховище не згадував. У мене склалося враження, що у нього там унизу цілий склад. Його дружина зараз у місті, і він не виявляв до мене особливого інтересу, якщо не брати до уваги його звичної прихильності до письменниць і письменників.
— Розкажіть мені про звану вечерю в Майри й Лі.
— Шкода, що там не було прихованої камери,— усміхнулася Мерсер.
Розділ п’ятий.
Посередник
І
Книжкова крамниця старого Бостона шістдесят років займала той самий будинок рядкової забудови на Вест-стрит у районі Ледер-блокс у центрі міста. Її заснував відомий торговець антикваріатом Лойд Стайн, а після його смерті в 1990 році вона перейшла до його сина Оскара. Оскар виріс у крамниці й любив свою справу, проте з часом став від неї втомлюватися. З появою інтернету й загальною кризою в книжковій справі заробляти пристойні гроші ставало дедалі важче. Його батько міг потихеньку торгувати собі вживаними книгами, час від часу продаючи якесь раритетне видання за непогані гроші, але в Оскара починало вичерпуватися терпіння. Коли йому виповнилося п’ятдесят вісім, він уже потайки шукав спосіб вирватися з остогидлої рутини.
У четвер о четвертій пополудні в крамниці третій день поспіль з’явився Денні й став ліниво проглядати полиці й купи вживаних книжок. Коли продавчиня — літня жінка, що пропрацювала там не один десяток років,— залишила прилавок і пішла нагору, Денні вибрав пошарпаний примірник «Великого Ґетсбі» в м’якій обкладинці й підійшов до каси. Оскар посміхнувся й запитав:
— Знайшли що шукали?
— Не зовсім, але це піде,— відповів Денні.
Оскар узяв книжку, відкрив її на титульній сторінці й оголосив:
— Чотири долари тридцять центів.
Поклавши на стійку п’ятірку, Денні промовив:
— Насправді я шукаю оригінал.
Оскар взяв купюру і вточнив:
— Маєте на увазі перше видання? «Великого Ґетсбі»?
— Ні. Оригінальний рукопис.
Оскар розсміявся. Оце ідіот!
— Боюся, пане, що з цим я вам допомогти не зможу.
— А мені здається, зможеш.
Оскар завмер і поглянув йому в очі, зустрівшись із його холодним, важким поглядом. Жорстким, розважливим, проникливим поглядом. Насилу ковтнувши, Оскар сказав:
— Хто ви?
— Це не має значення.
Оскар відвернувся й поклав п’ятірку в касу, помітивши, що його руки тремтять. Він відрахував кілька монет і поклав їх на прилавок.
— Сімдесят центів,— видавив із себе він.— Ви заходили сюди вчора, чи не так?
— І позавчора теж.
Оскар озирнувся навколо — нікого не було,— а тоді позирнув на маленьку камеру спостереження зверху, націлену на касу.
— Про камеру можеш забути,— тихо промовив Денні.— Я минулої ночі її вимкнув — як і ту, що у твоєму кабінеті.
Оскар глибоко зітхнув, різко опустивши плечі. Після кількох місяців недосипання, життя в страху й здригань від кожного шурхоту сталося те, чого він так боявся.
— Ви з поліції? — запитав низьким тремтячим голосом.
— Ні. Я останнім часом, як і ти, намагаюся триматися від неї подалі.
— Чого ви хочете?
— Рукописи. Усі п’ять.
— Гадки не маю, про що ви.
— Та невже? Я розраховував почути щось оригінальніше.
— Ідіть звідси!— прошипів Оскар, намагаючись звучати якомога рішучіше.
— Я піду — і повернуся о шостій, коли ти зачиняєшся. Ти замкнеш двері, й ми пройдемо у твій кабінет, щоб трохи побалакати. Дуже раджу тобі не робити дурниць. Тікати тобі нікуди, і виручити тебе ніхто не зможе. Ми за тобою стежимо.
Забравши здачу й книгу, Денні вийшов із магазину.
II
За годину по тому адвокат на ім’я Рон Джазік зайшов у ліфт у федеральній будівлі в Трентоні, штат Нью-Джерсі, і натиснув кнопку першого поверху. Останньої миті крізь двері вскочив незнайомець і натиснув кнопку третього поверху. Тільки-но двері ліфта зачинилися й вони лишилися наодинці, незнайомець запитав:
— Ви адвокат Джеррі Стінґардена, чи не так? За призначенням суду?
— А ви ще хто такий?— роздратовано відгукнувся той.
Умить незнайомець заліпив Джазіку такого ляпаса, що з того злетіли окуляри. Здушивши його горло залізною хваткою, він зі стуком приткнув його голову до задньої стінки ліфта.
— Не говори так зі мною. Передай своєму клієнту: одне зайве слово агентам ФБР — і дехто постраждає. Ми знаємо, де живе його мати — і де твоя.
Очі Джазіка вилазили з орбіт. Випустивши портфель, він схопив незнайомця за руку, але той лише сильніше здавив його горлянку. Джазіку було вже майже шістдесят, і він був у кепській формі. Його противник із залізною хваткою був принаймні років на двадцять молодший і, як здавалося тієї миті, неймовірно сильний.
— Я ясно висловлююсь?— прогарчав він.— Ти зрозумів?
Ліфт зупинився на третьому поверсі, і, коли двері відчинилися, незнайомець відпустив Джазіка й штовхнув його в куток, де той упав на коліна, а тоді пройшов повз нього й вийшов із ліфта так, ніби нічого й не сталося. Біля ліфта нікого не було, і Джазік, хутко підвівшись, знайшов окуляри, підняв свій портфель і став міркувати про можливі варіанти. Щелепа нила, у вухах дзвеніло, і першим його бажанням було подзвонити в поліцію й повідомити про напад. У фойє чергували федеральні маршали, і він міг би дочекатися там із ними появи нападника. Проте спускаючись на ліфті вниз, він вирішив спочатку добре все зважити. Приїхавши на перший поверх, він уже встиг відновити дихання. Зайшовши у вбиральню, Джазік плеснув водою собі в обличчя й поглянув на себе в дзеркалі. Правий бік обличчя був яскраво-червоний, але не опух.
Ляпас був оглушним і болючим. Відчувши в роті щось тепле, Джазік сплюнув кров у раковину.