Острів Каміно
- Автор: Гришэм Джон
- Год: 2018
- Язык: украинский
- ISBN: 978-966-948-140-5
- Переводчик: Владимир Аполлинариевич Заяц
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Острів Каміно». Краткое содержание книги:
— Було б просто чудово. Я вільна аж до кінця літа.
— Я зателефоную.
II
Того ж дня по обіді Ноель розставляла колекцію маленьких керамічних ваз, коли в магазині з’явилася добре одягнена пара на вигляд років сорока-п’ятдесяти. Ноель із першого погляду зрозуміла, що ці люди набагато заможніші за звичайних туристів, які заходять з вулиці й вивчають цінники рівно стільки часу, скільки потрібно, аби зрозуміти, що ціни не для них, і хутко покидають магазин, так нічого й не придбавши.
Покупці відрекомендувалися як Люк і Керол Мессі з Г’юстона й повідомили, що зупинилися на галька днів в Ritz і що на острові вони вперше. Вони чули про магазин і навіть заходили на його сайт, і їхню увагу там одразу ж привернув обідній стіл із керамічною плиткою, виготовлений сто років тому,— тоді це був найдорожчий предмет у магазині. На прохання Люка Ноель дала йому рулетку. Вони виміряли стіл з усіх боків, бурмочучи між собою, як ідеально він підійде для їдальні їхнього гостьового будинку. Люк закатав рукави, і Керол запитала, чи можна їм пофотографувати. Ноель, звісно, дозволила. Вони обміряли два комоди й дві шафи-гардероби, ставлячи при цьому влучні питання про дерево, обробку й походження цих меблів. Люк і Керол будували новий будинок у Г’юстоні й хотіли, щоб він як зовні, так і всередині був схожий на прованський фермерський будинок, у якому вони відпочивали минулого року біля села Русійона в департаменті Воклюз. З кожною новою хвилиною, проведеною в магазині, їхня цікавість до всього, що пропонувала Ноель, лише посилювалася. Вона провела їх нагору, де було виставлено дорожчі меблі, і вони були в захваті. Близько п’ятої вечора, тобто за годину їхнього перебування в магазині, Ноель відкрила пляшку шампанського й наповнила три фужери. Поки Люк обмірював шкіряне крісло, а Керол клацала фотоапаратом, Ноель, перепросивши, спустилася вниз, почекала, доки підуть двоє випадкових відвідувачів, а тоді замкнула двері й повернулася до багатих техасців.
Обступивши старовинну барну стійку, вони взялися до справи. Люк поставив кілька питань щодо доставки й зберігання. До завершення будівництва їхнього нового будинку залишалося принаймні півроку, і вони звозили меблі й прилади на склад. Ноель запевнила їх, що здійснює доставку по всій країні і жодних проблем із цим не буде. Керол перерахувала предмети, які хотіла б придбати одразу, і серед них виявився той самий письмовий стіл. Ноель пояснила, що його вже зарезервовано для іншої клієнтки, але вона легко могла б знайти ще один такий під час своєї наступної поїздки в Прованс. Потім вони спустилися вниз у її кабінет, де вона налила ще шампанського, і взялися складати рахунок. Загальна сума становила сто шістдесят тисяч доларів, але їх, вочевидь, ці цифри анітрохи не збентежили. Цілком звичною річчю було би попросити знижку, але подружжя Мессі на це навіть і не натякало. Люк простягнув чорну кредитну картку таким жестом, ніби розплачувався дрібними грішми, і Керол підписала замовлення.
На виході вони на прощання обійнялися з нею, мов старі друзі, і сказали, що, можливо, зайдуть завтра. Коли вони пішли, Ноель спробувала згадати хоч один продаж такого масштабу, але не змогла.
Наступного ранку о п’ять на одинадцяту Люк і Керол знову влетіли в магазин, усміхнені й повні енергії. Вони сказали, що півночі розглядали фотографії, подумки розставляючи меблі у своєму незавершеному будинку, і вирішили, що купили ще не все потрібне. Їхній архітектор відправив їм електронною поштою плани двох перших поверхів, і вони позначили на них місця, де хотіли поставити Ноеліні меблі. Вона не могла не помітити, що загальна площа будинку становила тисячу сімсот п’ятдесят квадратних метрів. Вони піднялися на другий поверх, де провели весь ранок, обмірюючи ліжка, столи, стільці й шафи-гардероби, і зрештою спустошили її інвентар. Рахунок за цей другий день склав понад триста тисяч доларів, і Люк знову дістав свою чорну кредитку.
На обід Ноель замкнула магазин й запросила їх перекусити в популярному бістро за рогом. Поки вони їли, її адвокат перевірив платоспроможність кредитної картки й з’ясував, що Мессі можуть оплатити все, що їм заманеться. Він постарався також довідатися про них побільше, але майже нічого не знайшов. Утім, яка різниця: якщо чорна картка діє, то кого хвилює походження грошей?
За обідом Керол поцікавилась у Ноель:
— Не знаєте, коли у вас буде поповнення інвентаря?
Ноель розсміялася й відповіла:
— Ну звісно хе — як тільки, так одразу. Я планувала поїхати до Франції на початку серпня, але тепер, коли продавати більше нічого, матиму вирушити раніше.
Керол глянула на Люка, який чомусь ніби зніяковів.
— Я от що хотів запитати,— промовив він.— Ми подумали, а чи не зустрітися нам у Провансі та й не купити все разом?
— Ми обожнюємо Прованс, і вирушити на полювання за антикваріатом із такою фахівчинею, як ви, було би просто приголомшливо,— додала Керол.
— Ми не маємо дітей і обожнюємо подорожувати, особливо до Франції, і ми справді захоплені антикваріатом. Ми навіть шукаємо нового дизайнера, який би нам допоміг із підлогами й шпалерами,— повідомив Люк.
— Ну, волею долі я знаю всіх у цій справі. А коли б ви хотіли поїхати?— уточнила Ноель.
Мессі переглянулися, ніби згадуючи свій напружений графік, після чого Люк відповів:
— За два тижні нам треба буде з’їздити в Лондон у справах, а після того можемо зустрітися з вами в Провансі.
— Це надто скоро?— запитала Керол.
Секунду подумавши, Ноель відповіла:
— Думаю, що зможу підлаштуватися. Я їжджу туди кілька разів на рік і навіть маю квартиру в Авіньйоні.
— Чудово!— радісно вигукнула Керол. — Оце буде пригода. Я вже уявляю наш будинок, повний речей, які ми самі знайдемо в Провансі.
Люк підняв келих і виголосив:
— Випиймо ж за вдале полювання на південнофранцузький антикваріат!
III
Другого дня по тому більшість Ноеліного інвентарю вивезла перша вантажівка. Виїхавши з острова Каміно, вона попрямувала до великого складу в Г’юстоні, де Люк і Керол Мессі орендували дев’яносто квадратних метрів — утім, рахунок за оренду зрештою мав опинитися на столі Елейн Шелбі.
За кілька місяців, коли проект завершиться — чи то успіхом, чи то провалом,— ці чудові предмети старовини мали поступово повернутися на ринок.
IV
Надвечір Мерсер вирушила на пляж, де повернула на південь і пішла вздовж краю води. Їй зустрілися Нельсони, що жили за три будинки від її котеджу, і вона трохи побалакала з ними, поки їхня дворняжка обнюхувала її щиколотки. Нельсонам було по сімдесят із чимось років, і вони прогулювалися пляжем, тримаючись за руки, їхня дружність межувала з нездоровою цікавістю, і вони вже встигли витягти з Мерсер, навіщо та приїхала на острів (звісно, за офіційною версією).
— Вдалої вам праці, — сказав пан Нельсон, коли вони прощались.
За кілька хвилин їй трапилася пані Олдерман, що жила за сім будинків на північ. Вона вигулювала пуделів-двійнят і, здається, страждала від самотності й постійно шукала можливості з кимось поспілкуватися. Мерсер такої можливості не шукала, але й нічого не мала проти своїх сусідів.
Біля пірсу вона відійшла від води й попрямувала дерев’яним настилом. Елейн знову приїхала в місто й побажала зустрітися. Вона чекала на невеличкому дворику будинку-триплекса, який орендувала для операції. Мерсер уже раз у ньому була, але нікого, крім Елейн, там не побачила. Вона не знала, чи ще хтось брав участь у спостереженні й чи стежить хтось за нею. На питання про це Елейн відповідала ухильно.
Коли вони пройшли на кухню, Елейн запитала:
— Хочете що-небудь випити?
— Дякую, мені краще води.
— Ви вже вечеряли?
— Ні.
— Що ж, можемо замовити піцу, суші або китайську їжу з доставкою. Обирайте.
— Я не голодна, правда.