Кров Дракона. Хто із нас жертва?
- Автор: Мулик Назар
- Серия: Кровь дракона #1
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Мультимедійне видавництво Стрельбицького
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Кров Дракона. Хто із нас жертва?». Краткое содержание книги:
Магічний світ стає сильнішим і небезпечнішим для людей та королівств, особливо через свого очільника — Самаеля, чия жага до влади межує лише із його силою. Королі готуються до нових звершень, а люди молять богів про спокій та мир…
Фалмін — вбивця драконів та чоловік із поглядом самої Смерті, зробить усе заради єдиної доньки та її безпеки. Головне питання лише в тому, яку ціну доведеться йому сплатити.
— Хай вас собаки покусають, бісові йолопи! — крутнувшись на п’ятах, гном пішов у темряву.
Інші не звернули на це уваги.
— Розвантажте теплу постіль і їжу, заночуємо під цим явором. — скомандував Гібді, на що інші гноми мовчки почвалали до поні.
Гноми, до цього слухаючи, нерішуче поглянули на зарево вогнищ, які горіли із-за частоколу, але все ж змирилися і мовчки почали розвантажувати речі.
«Коли ми заб'ємо дракона, то одразу розбіжимося, в різні боки, хто куди, хоч на край світу й можливо, вже ніколи не побачимося. — думав Фалмін, втупившись поглядом в гриву коня, — Якщо гномам щось не подобається, то нехай відділяться від моєї компанії. Я не проти й не за це, оскільки прийшов сюди через іншу причину, аніж вічно балакати про тютюн та горілку, а також голі цицьки, які так любить Гібді.»
— А чому не всередині, не в таборі? — крикнув десь із темряви Грівар, який всю дорогу марив надією гарно відпочити в теплому ліжку, а не на холодній землі. — Яка причина такого рішення?
— Причина така, що до завтра половина з тих, хто в таборі, або буде отруєна конкурентами, або ж просто зарізана уві сні. — відкрикнувся Фалмін, погладжуючи Гора по гриві, — Хочеш такої участі? Тоді вперед, не буду тебе затримувати, але особисто я залишаюся тут.
Коли усе було готове до ночівлі, із темряви до Фалміна підійшов Грівар, при цьому підозріло дивлячись на менший таборець інших мисливців.
— А вони хто?
— Професіонали, — сказав по хвилі мовчання чаклун, спостерігаючи за мовчазними фігурами. — Вони мають клепку, якщо не пішли всередину. І ми її будемо мати.
Поки Фалмін і Грівар розмовляли, гноми вже встигли розвести вогнище й розібрати усі необхідні речі. Вже за мить в носа вдарив приємний запах м'яса, яке булькотіло в бульйоні над вогнем, а двоє гномів прийнялися змагатися в співі, раз за разом проспівуючи всім відому пісеньку про дурка Шана, який утік від дурепи Ганни.
Гібді шикнув, і гноми замовкли.
— Почув я ваші визги й згадав слова свого покійного батечки, який казав, що талант не проп'єш, та лиш закусувати треба. Гей, Бортугу, чув я, що у тебе красивий голос. Ось зараз і перевіримо! Дайте дорогу, голото! Артисти йдуть!
Гноми, почувши це, повлягалися, а деякі повсідалися на землю півколом, очікуючи вистави. Гібді і Бортуг, ставши плече за плеча, набрали повітряв в груди і почали співати. Як одразу відстачив Фалмін, доволі непогано.
Гноми мовчали. Здавалося, що нижче нахилилися навіть дерева, аби почути громовий спів коротунів. Пісня зачепила всіх за живе, взяла за ниточки, які з'єднували душі із спогадами про батьків, сім'ю, родину.
— Воістину, коли ви співаєте, то бачу я перед собою тітку Люсю, у якої голос був як дзвіночок, — сказав, порушуючи тишу, Грівар, якого пробрало до самих кісток. — Частіше співайте, браття, і тоді гноми прославляться не лише як спекулянти і торгаші, а і відмінні співаки!
— А ви хіба не чули, як я співаю? — здивувався Гібді. — Мене весь Кагак через це знає!
— Чули звичайно, але тільки про твої походеньки по борделях, — сказав гном Іллі, від чого інші затрясли в реготі своїми бородами.
Гібді на початку почервонів, а потім і сам доєднався до реготу.
Фалмін, що сидів мовчки біля самого стовбура, витягнув ноги з-під покривала ближче до вогнища. Вітер посилювався.
— Фалміне, а розкажи нам про себе. Ми ж бо вже йдемо довгенько, але нічого не знаємо один про одного, — запропонував Грівар, одночасно стругаючи ножем палицю.
— Про що хочеш почути? — спитав сонливо чаклун. Він давно вже знав, що подібна розмова буде, а тому приготувався до цього зарання.
— А що завгодно! — махнув рукою гном. — Ми слухачі невибагливі, вислухаємо усе, а щоб краще слухалося, зап'ємо те горілочкою. Гібді, діставай пляшку.
— Ну, раз так, то гаразд, — Фалмін зручніше всівся, дивився на вогонь, намагаючись пригадати власне минуле, яке взагалі хотів би і не згадувати. Гноми уже розлили горілку і роздали по колу кожному по чарці. Коли між коротунами запала тиша, чаклун почав розповідати. — Я народився на невеликому острові Бейдель, у місті Мальгард. Через обставини, які зумисно упущу, потрапив у Благандію, де виховувався вулицею та життям. Коли мені стукнуло п'ятнадцять, пішов у добровольчий батальйон, а коли спалахнула війна, потрапив прямісінько на фронт. Чесно кажучи, не пам'ятаю, за кого і проти кого я тоді воював, але та війна показала мені таке, від чого, панов'я гноми, буде стигнути кров. Прослуживши два роки і пройшовши частину війни як простий солдат, потрапив до розвідбатальйону, який орудував в тилу ворога. Гуляли ми тоді гарно, сікли голови, як справжні розбійники, але якоїсь миті таке життя почало мене дратувати. Зрештою, коли на моїх очах зґвалтували дванадцятирічну дівчинку і вбили всю її сім'ю лише за те, що були вони не згодні із таким свавіллям, я покинув армію. Назавжди.