Любові полум’я
- Автор: Нікалео Ніка
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Аверс
- ISBN: 978-966-8386-94-7
- Жанр: Современные любовные романы
Электронная книга - «Любові полум’я». Краткое содержание книги:
Цей роман зворушить і розчулить кожного, хто коли-небудь кохав, або ненавидів, або мріяв і наполегливо йшов до своєї мети.
— Ну-ну, — не дуже повірила у щирість його слів жінка, але стало їй якось значно легше.
Далі Віктор їхав відсторонено, заглибившись у свої думки про Віолу. Почувався, наче король. Йому сподобалося те враження, яке справило на неї його зізнання. Він був задоволений, помітивши її зовсім небайдужий погляд. Як вона ніяковіла і тушувалася, відповідаючи на його запитання. Як тремтіли її пальці, якими вона від хвилювання водила по замку сумочки туди-сюди. Сьогодні він навряд чи засне. Він малюватиме у своїй уяві їх разом і від цього його серце завмиратиме, а мозок активно буде шукати можливості і варіанти зустрічі з нею.
Віктор завжди був зразковим, люблячим та уважним чоловіком і батьком. Ніколи не допускав у своє серце іншу жінку. Це суперечило, перш за все, його принципам. А тоді вже загальним нормам моралі. Здавалося, сам упивався цією своєю контрольованістю і стриманістю.
Водночас, був і мисливцем, бо інакше нічого б не досяг. Але своє полювання завжди проводив на полі бізнесу, де і колекціонував трофеї. Один вид діяльності, потім інший, потім ще інший… Коли не вдавалося, ішов від зворотного, і попадав у десятку. Йому видавалося, що успішність у житті і сімейний затишок повністю його влаштовують. Відбувся як батько і реалізувався як мужчина.
Великий заміський готельний комплекс Віктора з вишуканим рестораном, фітнес-клубом і боулінгом забезпечував далеко не бідне існування його родинї. Дружина і двоє синів-підлітків не могли мати жодних претензій до батька. Їхнє життя протікало спокійно і розмірено: тихий готельний бізнес, сімейні подорожі і розваги, іноді екстрім, на кшталт, альпінізму чи рафтингу.
А ще Віктор обожнював надшвидкість. Йому здавалося, що він відривається від землі, летить над нею, наче птах. Відчував себе володарем світу, напівбогом. Ловив драйв життя і рулив ним на повну потужність. Здійснив майже усе задумане і раптом замислився над тим, чи це саме те, чого прагнув. Став озиратися назад. Відчув, що щось не так. Чи то час спливає, як крізь пальці… Чи чогось він таки недоотримав, повз щось пройшов.
— Що з тобою? Куди ти так женеш? — грубо перервала його думки дружина.
— Замислився щось, — відповів, наче сонний, Віктор і скинув швидкість. — Навіть не помітив як так розігнався. Дорога хороша.
— Так, у бік митниці насамперед зробили ремонт. Але це не означає, що ти тут можеш ганяти, як скажений. Мені в автосервісі вже натякнули, що ти в них «найпершіший» клієнт. Уявляю, скільки ти там залишаєш грошей. Напевно, не на одну шубу вистачило б! — зауважила із докором.
— Перестань, Таню, я ж кажу «замислився». Обіцяю більше «не літати», — посміхнувся.
Звик про все радитися зі своєю дружиною. Завжди були не тільки подружжям, а й добрими друзями. Тільки не зараз. Тепер він не міг поділитися з нею своїми сумнівами. Йому здавалося, що причина саме у ній. У її зростаючих фінансових потребах, у її недоречних докорах, що змінився, став іншим, у її постійному контролі над ним… І йому захотілося свободи! Волі від цього виснажливого емоційного борюкання і, ніби всихання.
Сам не розумів, що з ним коїться! Вдарився у всі тяжкі гріхи, яким був непідвладний досі: молоденькі привабливі дівчатка, алкоголь, кальян… Виглядало, ніби повернув втрачений смак життя, вхопив ще незів’ялу молодість, вилетів із тієї золотої клітки. Ніби відроджувався. Але то все було оманою. Міражем у пустелі. Зрозумів це, коли серед пісків і бездушних вітрів натрапив на справжню прохолодну оазу. Чисту, бездонну і водночас світлу, як сонячний день, грайливу і легку, наче пір’їну, жива вода якої стимулювала до життя, до дій, до руху, вабила своєю глибиною та прозорістю, поруч з нею було, як у затінку на спеці… І у його серці почав розростатися і оплітати душу паросток на ім’я Віола.
Затаврувалася йому у пам’яті ще при першій зустрічі. Це сталося кілька літ тому. Напевно, то була весна. Так, рання весна. За вікном кав’ярні, що поблизу каплиці Боїмів, падав дощ зі снігом і навдивовижу ще й гулко гриміло. Однак один безхатченко з ампутованими ногами вперто сидів з протягненою у руках шапкою. Увесь у пошарпаній, брудній одежині, ніби облізлій від мокрого снігу, він викликав глибоке почуття провини у заможних відвідувачів кафетерію. З тієї причини майже кожен жалісливо кидав йому якісь банкноти. Віктор ще довго б його роздивлявся, не слухаючи свою супутницю, з якою власне і пив свій еспресо, якби раптом не почув незнайомий добре поставлений голос: