Любові полум’я

Крижана вода з крану охолодила її палаючу душу, на кість заморозивши руки. Віола навіть не подумала про те, що може застудити горло. Зірвати репетиції на наступний тиждень. Тепер їй потрібне було повітря. Вона підійнялася сходами на другий поверх, вийшла на службовий хід і збігла ними на вулицю. Насичене озоном повітря після весняної грози розширило її забиті почуттям груди. Усе ще дощило. Віола тепер затремтіла від подиху грайливого вітерцю і боляче стиснувши кулаки, так що нігті залишили по собі майже криваві відбитки на долонях, глибоко видихнула. «Нічого не сталося. Нічого немає. Це просто емоційний сплеск від бельканто», твердила собі подумки. «Це — Тоска. Неперевершена Тоска. Геніальний Пучіні». Одночасно до її вух долинув дзвінок. «Здається третій». Два попередніх продзвеніли, коли була ще на східцях.

Андріан здивовано глипнув на дружину, коли вона, вже контролюючи свій стан, незворушною увійшла в ложу.

— Ти що так довго?

— Була черга, — відверто збрехала. — Тс-с.

Віола мала твердий намір знову зануритися у дійство на сцені. Але та зустріч глибоко її стривожила і сколихнула, здавалося пригаслі емоції. Вона, ніби і чула оперу, та думки її витали навколо Вікторового образу. Намагалася проаналізувати побачене. Знала, що не мала права розраховувати на його прихильність після сказаного тоді, на уродинах. Однак те, що відбувалося у її душі попри всі моральні закони і заборони настирно намагалося знайти відбиття у його очах. Їй хотілося, щоб вони так само блистіли, як тоді, щоб він не зводив із неї свого погляду. Хвилювався, збивався, говорячи. Однак, зауважила його зовсім спокійну реакцію на свою присутність. Привітно посміхався, майже не дивився у її бік, говорив виключно з Андріаном. «Невже він так легко відмовився від мене?», торопіла від такої думки. Їй вперше за усі роки після одруження захотілося, щоб цей мужчина був наполегливим, домагався її, завойовував, як це робили усі інші. З того немилостивого вечора, коли відсахнулася від нього, наче від самого диявола, минуло всього лише кілька місяців, а він вже отямився? Не хотіла у це вірити. Їй здавалося, що вона падає у безодню, що її затягує нескорена гравітація туги.

Раптом Віолі захотілося роззирнутися у залі. Зустріти його очі, його розширені майже до країв чорні крапки зіниць. Але скам’яніла тілом, скута емоціями, зашнурувала свої рухи невидимими батогами волі, на яку тільки була здатна. Та все одно не могла позбавитися думки, що він десь тут поруч і можливо потай спостерігає за нею.

— Хороший тенор, — увірвався в її думки шепіт чоловіка.

— Ти про Каварадоссі? — запитала після паузи.

Йшла третя дія і звучала арія «Е lucevan le stele». Андріан здивовано знизав плечима.

— Ну, ж не про Сполетту. Хоча він теж непоганий.

— Після інтелігентного Пласідо тенорів не сприймаю, — відповіла йому на вухо.

Андріан примусив її цим зауваженням випірнути із свого забуття і влитися в дійсність. Ох, яким близьким і несамовито хвилюючим зараз було театральне дійство. Надія закоханих Флорії Тоски і Маріо на швидке звільнення від тюремних мурів і рожеві мрії на спільне майбутнє, відбивалися луною у Віолиному затуманеному розумі. І смерть обох героїв практично знесилила її. Застелила її власне життя чорною вуаллю.