Любові полум’я
- Автор: Нікалео Ніка
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Аверс
- ISBN: 978-966-8386-94-7
- Жанр: Современные любовные романы
Электронная книга - «Любові полум’я». Краткое содержание книги:
Цей роман зворушить і розчулить кожного, хто коли-небудь кохав, або ненавидів, або мріяв і наполегливо йшов до своєї мети.
Зал аплодував стоячи. Тричі на біс виходили вокалісти. Виконавиця партії Тоски повторно виконала глибоко-емоційну арію з другого акту «Visi d’arte, visi d’amore». Публіка слухала затаївши дихання. Віола чула стукіт власного зраненого серця, наче на сцені вона сама.
Шквал аплодисментів… Віола глибоко видихнула. Несподівано вхопила чоловіка за рукав. Боялася знову зустрітися з Віктором після закінчення вистави.
— Йдемо, Андріане, — майже благаючи. — Я дуже втомлена.
— Вже? Зараз?
— Мені треба перетравити цю оперу. Запаморочливе виконання.
У кожного своя правда. А іноді вона буває подвійною. Та й хто знає, де та правда. Це істина завжди одна й та сама. Та чи дано нам її знати…
Андріан не сперечався, хоча і здивувався такому поспішному виходу із оперного. Зазвичай вони ще довго потім, після вистави спілкувалися із Віолиними співробітниками, співаками і концертмейстерами. Іноді до них приєднувався і сам пан директор. Та сьогодні вони швиденько ретирувалися. Андріан навіть не поцікавився, що сталося. Завів двигун свого кросовера і плавно повів машину по щойно перекладеній, зрошеній вологою, львівській бруківці.
Місто, омите весняним дощем і овіяне тихим вечірнім вітром, готувалося до сну. Вже не було надокучливо спресованих автомобільних потягів на вулицях. Лише поодинокі автівки боязко шаруділи дорогою. Ліхтарі виловлювали з мороку самотніх перехожих, які повільно прогулювалися, вдихаючи свіже озоноване повітря. Архітектурні химери, спадок помпезного бароко, пильно патрулювали територію своєї нічної варти.
Віола відсторонено дивилася у вікно. Не могла дати ладу своїм тоскним думкам. Вони її мучили і терзали. Знала, що це не скінчиться завтра, ні післязавтра, ані за тиждень. Емоції поглиблювалися враженням від трагічної опери.
Приїхавши додому, мовчки випила снодійне, і зваливши усе на головний біль, пішла спати. Її засмучена свідомість не давала одразу відімкнутися, поринути у солодкі обійми сну…
Час від часу зустрічаючись з Віктором у компанії друзів, Віола дізнавалася про Віктора усе більше. Він був успішним бізнесменом, який пив життя великими ковтками. Не зупинявся на досягнутому, роблячи різноманітні фінансові інвестиції. Її глибоко здивувало те, що до широкого кола інтересів ділової людини входило таке нематеріальне явище, як музика. Виходячи з власного Миттєвого досвіду, Віолі ці речі видавалися непоєднуваними. Її чоловік, Андріан аніскілечки не цікавився мистецьким життям. Крутив якісь попсові диски у своїй машині, але на цьому увесь його інтерес закінчувався. Віктор, натомість, міг відрізнити баритон Хворостовського від тенора Паваротті, Кабальє від Синявської.
Він кожного разу вигідно виділявся на тлі інших чоловіків. Завжди знав, коли варто говорити, а коли й промовчати. Ніколи не сперечався. Був впевнений у собі, розумний, красномовний і… безмежно відданий своїй дружині. А це Віола завжди цінувала у чоловіках! Знала на власній шкірі як боляче жити з усвідомленням зради.
Колись це сталося і з нею. Не скандалила, не била посуд, не виганяла чоловіка. Поплакала у подушку і попросила Андріана на майбутнє бути більш обачним і принаймні не афішувати своїх перемог. Добре розуміла чоловічу натуру. Пробачила йому ті пустощі, але забути не змогла. Таке, на жаль, не забувається.
— Дивна пара Андріан і Віола, — сказала Тетяна, коли вони удвох із Віктором поверталися додому після «Тоски».
— Чому? — байдуже запитав чоловік.
— Він такий абсолютно нормальний хлопець, людяний, виважений, а вона…
— Яка? — Віктор не стримався, очікуючи продовження.
— Яка? Як не з цього світу: дивна, відморожена чи що, вся у собі, а то раптом з якимись неадекватними приступами радості і вєсєлья, — Таня пригадала Віолину поведінку в компанії.
— Вона просто інша, Таню. Грайлива, як мале дитя. Ох, як не сподобалася його відповідь дружині. По її тілу пробігли тисячі наїжачених мурашок, змусивши усю затиснутися і напнутися, наче пружина у пістолеті.
— Звичайно. Я вже чула це від тебе!
— Я таке казав? — відверто здивувався Віктор. — Зовсім не пам’ятаю.
— Вона тобі подобається? — враз прямолінійно запитала.
— Послухай, — почав після паузи, зважуючи кожне сказане слово, — вона є примою Львівської опери, дуже обдарованою співачкою. Тому зовсім природно, що вона викликає інтерес, як талановита людина. Але я люблю свою сім’ю і свою дружину Таню! Якщо ти про це? — він, посміхаючись зазирнув у вічі Тетяні і, притягнувши її до себе за руку, поцілував у скроню.