Любові полум’я
- Автор: Нікалео Ніка
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Аверс
- ISBN: 978-966-8386-94-7
- Жанр: Современные любовные романы
Электронная книга - «Любові полум’я». Краткое содержание книги:
Цей роман зворушить і розчулить кожного, хто коли-небудь кохав, або ненавидів, або мріяв і наполегливо йшов до своєї мети.
Зал вщент наповнений слухачами, здавалося, не зможе вмістити у собі більшої кількості людей, але вони усе приходили і приходили. Стояли поміж боковими проходами, доставляли у партері стільці з гримерок… Тихий гул розмов і шелест програмок зароджували передчуття чогось незбагненного, високого і майже фантасмагоричного. Такою була шанувальницька увертюра до опери.
Перший ряд традиційно займали можновладці з дружинами у розкішних шатах і з величезними оберемками квітів або ж із вишукано скомпонованими букетами у кошичках. Аромат дорогих парфумів, блиск коштовного каміння і вечірній мейк-ап публіки бездоганно вливався у бароковий танець архітектури Горголевського. Хто потрапив в оперний театр хоча б одного разу, назавжди залишався у солодкому полоні цього переповненого змістом слова «опера». Той завжди мріяв колись знову пірнути у таїнство вокально-драматичного лицедійства. Та й навряд чи можна б вважати себе повноцінною, гармонійною особистістю, ніколи не скуштувавши на слух цієї божественної музики…
Пролунав останній дзвінок. У залі приглушили світло, наче сонце навмисне втиснули за обрій. Притих шепіт у партері і ложах, навіть, мобільні телефони припинили турбувати власників. Диригент змахнув своєю чарівною паличкою і… зал, як жива істота, здригнувся від трьох перших зловісних акордів. Піднялася тяжка оксамитова завіса і публіка опинилася всередині церкви Сант-Андреа делла Балле у Римі…
Віола затаїла дихання. Музика — її стихія і життя. Коли її чула, реальний світ довкола неї переставав існувати. Слухала так, наче жила тільки цими тонкими вібраціями, наче це було повітря, яким дихала. Кожен звук примушував її кров швидше рухатися венами і, ніби й всотувався в цю гарячу, тягучу субстанцію. Обпікав шкіру морозним тремтінням і майже судомив її тіло.
Усі чекали на італійське бельканто — найвище мистецтво оперного співу…
Віола вже неодноразово співала партію Флорії Тоски у стінах свого храму мистецтва. Але не могла пропустити її у виконанні інших вокалістів. І вона ловила будь-яку можливість послухати Тоску божественної Марії Каллас, нашої української прими Вікторії Лук’янець, неперевершеної росіянки Єлени Образцової та інших талановитих вокалісток. Множила їх майстерність на свій талант, експресивність, глибину і пристрасність. У всіх виконаннях музика Пучіні була несамовито живою, справжньою, позбавленою театральної академічності і скутості. Сподівалася почути нові нюанси виконання.
Зал, наче не дихав. Зі сцени акторам здавалося, що співають перед роззявленою пащею темної безодні, перед нескінченністю. Від того спів ставав ще драматичнішим і проникливішим, нанизаний на безсмертну музику великого композитора…
Перший акт закінчився під бурхливо-захопленні аплодисменти з вигуками «Браво!», «Бравісимо!» Після насиченого живими емоціями, хвилюючого другого акту, Андріан зауважив, задоволено всміхаючись дружині:
— Треба частіше ходити на вистави.
— Приходь. Я буду тільки рада, — стиха додала Віола, вкотре заворожена чаклунством опери.
— Може пройдемося? — вже у дверях з ложі запропонував їй чоловік. — Засиділися трохи.
— Я побуду тут, — відрізала, а потім передумала: — Ні, зачекай, я піду з тобою.
Вона взяла його під руку і вони, як давня подружня пара, попливли поміж публікою, Що обговорювала бельканто в антракті. Одні захоплено кивали головами і емоційно розмахували руками, інші поблажливо посміхалися у відповідь. Співаки і актори — каста людей з привілейованими емоціями: у кожному живе надія, а часто навіть упевненість в особистій досконалості і неперевершеності. Одні не зважаючи на цю внутрішню пиху, працюють до повного виснаження, наближаючись до омріяної цілі. А інші здатні лише на постійну критику кращих, їх відторгнення і неприйняття на поталу власній нікчемності.
Шедевр архітектури приміщення театру цікавив менш емоційно заглиблену в оперне мистецтво публіку. Такі слухачі оглядали будівлю театру, намагаючись потрапити до дзеркальної зали із бюстом божественної Саломеї, Соломії Крушельницької.
Віола мовчки йшла поруч Андріана, подумки прокручуючи усі нюанси співу західної примадонни. Раптом їй здалося, що її внутрішньо занурений погляд вихопив із натовпу когось знайомого. Вона озирнулася. Перебігла очима по обличчях і знайшла. Так, це був він! Віктор з Тетяною. Відчула, як всередині неї щось обірвалося, заповнивши єство гулкими ударами серця. «Для чого?! Для чого, Господи! Я ж уже заспокоїлася».