Маха гола

Реновалес добродушно всміхався, приймаючи ці бурхливі пестощі. Ах, його Міліта! Тільки вона звеселяє їхню оселю, розкішну й сумну, мов царська гробниця. Тільки вона пом’якшує атмосферу ворожості, яку, здавалося, поширювала навколо себе хвора. Реновалес обдивився дочку з усіх боків і напустив на себе комічний вираз галантного кавалера.

— Ви сьогодні дуже гарна, сеньйорито, повірте. Ну просто рубенсівська чорнява красуня. То куди ж ми підемо покрасуватись?..

З гордістю творця він окинув задоволеним поглядом юне тіло, що так і пашіло здоров’ям: дівчина ще не вийшла з перехідного віку, швидко росла й була досить тендітна. Обведені темними півколами очі дивилися вологим і таємничим поглядом жінки, яка починає усвідомлювати свою значущість у житті. Вбрана Міліта була елегантно й екзотично, майже по-чоловічому. Краватка та виложистий комірець пасували до її жвавих і різких рухів, до англійських черевиків на широких підборах, до енергійної недбалої ходи — коли вона йшла, ноги її натягували спідницю, мов розведений циркуль. Здавалося, дівчині байдуже до граційності — головне для неї швидкість та лункий стукіт закаблуків. Маестро замилувався здоровою красою доньки. Яке чудове дитя!.. Вона не дасть згаснути їхньому роду. Вдалася в батька, уся в нього! Якби він народився дівчиною, то був би достеменно такий, як його Міліта.

А донька торохтіла і торохтіла, дивлячись на батька й поклавши руки йому на плечі. Її очі переливалися рідким золотом.

Вона оце зібралася на денну прогулянку з «міс»; дві години гулятимуть по бульварах Кастельяна й Ретіро, не сідаючи, не спиняючись, і на ходу проведуть перипатетичний урок(грецьк. peripatetikos — той, що прогулюється). Поняття пов’язане із звичкою давньогрецького філософа Арістотеля, який, за переказами, викладав учням свою філософську систему під час прогулянок. англійської мови. І тільки тепер Реновалес обернувся, щоб привітатися з «міс» — опасистою жінкою з червоним зморшкуватим обличчям, яка щирила в посмішці блискучі й жовті, як кісточки доміно, зуби. Коли в студії Реновалеса збиралися друзі, вони частенько сміялися з чудернацької зовнішності «міс» та з її химер; з її рудої перуки, насунутої на голову недбало, мов капелюх; з її штучної щелепи; з її коротеньких плащів, які вона шила сама з клаптів старої матерії. До того ж «міс» страждала від хронічної відсутності апетиту, через те пила багато пива і була весь час украй збуджена, що виливалося в проявах надмірної шанобливості.

Її гладке й порувате від постійного пиття тіло, здавалося, аж тремтить від страху перед цією прогулянкою, яка була для неї щоденною мукою, бо сердешна вибивалась із сил, поспішаючи за прудконогою сеньйоритою. Помітивши на собі погляд художника, «міс» ще дужче почервоніла і тричі вклонилася в глибокому реверансі.

— О містере Реновалес! О сер!..

Вона, мабуть, назвала б його і лордом, але маестро, привітавши гувернантку кивком голови, відразу й забув про неї. Він знову повернувся до дочки.