Маха гола
- Автор: Ибаньес Висенте Бласко
- Год: 1980
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Віктор І. Шовкун
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Маха гола». Краткое содержание книги:
— Не знаю, де вона, татуню. Мабуть, плаче десь нагорі, — незворушно відповідала дочка.
Маріано піднімався на верхній поверх і справді знаходив дружину або в спальні, або в гардеробній, посеред розкиданого одягу, або ще в якомусь куточку; вона сиділа просто на підлозі, спершись підборіддям на руки і втупившись у стіну, ніби споглядала щось таємниче, видиме тільки її очам... У такі хвилини вона не плакала; сиділа з виразом жаху в сухих очах, і марно намагався чоловік заговорити з нею. Вона не ворушилась, холодна й нечутлива до його пестощів, наче він був їй чужий, наче їх розділяла прірва байдужості.
— Я хочу вмерти, — казала вона серйозно і зосереджено. — Я зайва на цьому світі — хочу спочити.
Це могильне смирення невдовзі стало переходити у спалаxи шаленої люті. Реновалес ніколи не міг збагнути, чого між ними вибухала сварка. Якесь його випадково слово, вираз обличчя або навіть мовчанка могли накликати бурю. У голосі Хосефіни раптом пробивалися злісні нотки, слова її впивались у чоловіка, як гострі ножі. Дружина вичитувала художникові і за те, що він робить, і за те, чого не робить, мовляв, і звички в нього погані, і малює він зовсім не те, що слід... Вилаявши чоловіка, вона починала клясти й інших людей, весь світ, а надто тих високих осіб, що складали клієнтуру художника і платили йому за портрети скажені гроші. Він може пишатися, що малює таких людей: майже всі вони мерзотники й злодії, ті огидні сеньйори. Її мати все життя оберталася в цьому світі й розповіла їй чимало всяких бувальщин. А жінок вона й сама добре знає: одні навчалися разом із нею в школі, інші колись були їй подругами. Вони й заміж повиходили лиш для того, щоб виставляти на посміх своїх чоловіків; кожна має за собою якусь історію; кожна з них більша хвойда, ніж ті, що чатують вечорами на тротуарах. А оцей будинок з його пишним фасадом, розмальований лаврами та золотими літерами, звичайнісінький дім розпусти! Одного дня вона прийде в студію й повиганяє всіх отих шльондр на вулицю, нехай малюють їхні портрети десь-інде.
— Побійся бога, Хосефіно! — мурмотів приголомшений Реновалес. — Не говори такого; викинь із голови свої жахливі химери. Аж не віриться, що ти можеш таке молоти. Дочка нас чує.
Хосефіна, зігнавши на чоловікові лють, заходилася плачем, і Реновалес мусив підводитись із-за столу й вести її до ліжка. Вона падала на постіль і вкотре уже викрикувала, що хоче вмерти.
Таке життя було для художника ще нестерпнішим через його подружню вірність, бо він досі, — може, тільки за звичкою, — любив дружину і не збирався зраджувати її.
Вечорами до нього в студію приходило кілька друзів, серед них і славнозвісний Котонер, який переніс свою резиденцію до Мадрида. Сидячи в сутінках, що вливалися знадвору крізь величезне вітражне вікно, вони нерідко почували схильність до дружньої відвертості, і в таких випадках Реновалес завжди виголошував одне й те саме:
— Хлопцем я погулював, як і всі; але відколи одружився, не знав іншої жінки, крім Хосефіни. Кажу це з гордістю.
Він випростувався на весь велетенський зріст і куйовдив та пригладжував бороду, пишаючись своєю подружньою вірністю, як інші пишаються успіхами в коханні.
Коли при ньому розмовляли про вродливих жінок або милувалися портретами якихось чужоземних красунь, маестро в захваті вигукував;
— Дуже гарна!.. От би намалювати її!
Його захоплення красою не виходило за рамки мистецтва. Для нього існує лише одна жінка: його дружина. Усі інші — тільки натурниці.
Він, у чиїй уяві буяли пишні оргії плоті, він, який поклонявся наготі з почуттям майже побожного захвату, беріг свою чоловічу любов для законної дружини, щодень недужішої й сумнішої, і з нетерплячістю закоханого очікував, коли випаде хоч короткий затишок між безперервними грозами, коли крізь чорні хмари блисне промінчик сонця.
Лікарі визнавали, що неспроможні вилікувати нервовий розлад, який руйнував організм Хосефіни, але сподівались на кризу і радили чоловікові бути з дружиною якомога ніжнішим. Після цих порад Реновалес ставився до дружини ще з більшою добротою й лагідністю. Лікарі пов’язували захворювання Хосефіни з пологами та годівлею дитини, які, мовляв, похитнули її слабке здоров’я; крім того, вони підозрювали, що існує ще якась невідома причина, яка утримує хвору в стані постійного збудження.
Палко прагнучи поновити домашній мир, Реновалес пильно спостерігав за дружиною і незабаром здогадався про справжню причину її недуги.