Жак Відважний з Сент-Антуанського передмістя
- Автор: Яхнина Евгения Иосифовна
- Год: 1982
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Переводчик: Петро Сліпчук
- Жанр: Детские и приключения
Электронная книга - «Жак Відважний з Сент-Антуанського передмістя». Краткое содержание книги:
Жером знову заходився біля бороди свого клієнта, турбуючись про те, щоб Круазе міг тепер вільно розмовляти.
— От негідник Люсьєн, води не приготував! Люсьєне, Люсьєне, де ж ти?! — І Жером вибіг у кухню, щоб дати змогу Жакові побути з Круазе сам на сам.
«Що ж мені робити? От завжди так зі мною! Готувався, готувався до зустрічі, а тепер ні туди, ні сюди!» — гарячково думав Жак і вирішив підступитися з іншого боку.
— Ось що я подумую. Книжкова торгівля діло добре, не заперечую, але що як мені в тюремники?
— Ну й комедія! — Круазе засміявся так, що все його тіло засіпалося від сміху. — Ну й вигадав! Та куди такому молокососу в нашу фортецю! Тут треба дивитись і дивитись та мати добрі вуха. Потрапить до нас арештант, ми в нього враз усе заберемо, щоб він нічого над собою не вчинив. Навіть пряжки з підв'язок і черевиків. Але таки знайшовся один, який нас обдурив і проковтнув велику пряжку з черевика. Не додивились! Ось воно як буває!..
Жака охопив жах. А що коли саме Фірмен проковтнув пряжку? Цієї миті він забув, що навіть невідомо, чи перебуває Фірмен у Бастілії. Може, він давно вжепомер або сидить в іншій фортеці? Голос Жаків затремтів, коли він запитав:
— Ну й що ж?
А Круазе, впевнений, що це від страху, який, на його думку, природно повинен відчувати кожен при слові «Бастілія», охоче пояснив:
— Як — що! Ще й питаєш! Перепало нам усім! Ледве голови на плечах утрималися.
— Ну а в'язень як?
— Подався на той світ. Туди йому й дорога… А ще в нашому ремеслі велика сила потрібна. Адже не всі в'язні спокійні та тихі. Бувають такі, що тільки тримайся! Іноді даси йому стусана, та такого, що в самого рука заболить…
Круазе замовк, боячись сказати зайве. Але Жак уже не хотів відступати.
— Так цього навчитися можна… Я вже так старатимуся…
— Молодий ти ще та зелений! — сказав Круазе, неприязно зиркаючи на юнака.
— Молодий я, це правда, — не розгубився Жак. — Зелений — теж. Але те й інше минається. Буду я і старший, і досвідченіший. А ви гадаєте, у книжковій крамниці легко працювати?
— Гаразд, — поблажливо кинув Круазе. — Хочеш у тюремники йти, то насамперед навчися мовчати. Знаєш, як у народі Бастілію називають, чув? — Круазе допитливо подивився на Жака.
«Хоч би не ляпнути чогось зайвого. Раз, два, три, чотири…» — подумки полічив Жак і відповів:
— Звідки ж мені знати? Я ж бо недавно із села.
— Так от знай: її називають Будинком мовчання. Бо той, хто до неї потрапить, повинен мовчати. А якщо спробує подати голос, його відразу ж… — І Круазе зробив рукою такий жест, ніби скрутив птахові голову. — Якщо ж в'язневі поталанить, — вів далі Круазе, — і він живий вийде з Бастілії, то повинен поклястися на Біблії, що жодним словом не прохопиться про те, що бачив у її стінах…
Жером з'явився вчасно з тазом окропу. За ним з щипцями для завивання волосся ступав Люсьєн.
Незважаючи на те, що розмова з тюремником виявилася невдалою, зовсім не такою, як гадав Жак, він вирішив провести Круазе до воріт Бастілії.
«Цікаво, як він до неї зайде? Поки він відчинить ворота, я зазирну туди, а там…» — думав Жак. І він уже чув, як подзенькують у кишені Круазе ключі.
Та ніяких ключів від воріт і казематів, як уявляв Жак, тюремник з собою не носив. Підійшовши до караульного приміщення, він гукнув:
— Жиро, це я, Круазе! — Встромив на мить голову в караульне віконце, відразу ж висунувся назад і пробурмотів: — А ти, хлопче, йди своєю дорогою і не заглядай куди не треба!
І Жак навіть куточком ока не побачив тюремного двору.
Розділ п'ятнадцятий
БИРОК НАРОДУ
Ім'я Ревельйона Жакові доводилося чути часто. У Сент-Антуанському передмісті добре знали цього багатія, власника великої шпалерної фабрики. Відтоді як Жак одержав останнього листа з дому, його не полишала думка, що добре було б виписати з села Мішеля. Чи не влаштувати б його учнем на фабрику Ревельйона? Він вирішив і цього разу порадитися з Гамбрі.
— Яким вітром? — запитав Гамбрі, вийшовши назустріч Жакові, і його сірі, широко розставлені очі ласкаво блиснули.
— Та хочу про братика Мішеля порадитися з вами. Нестерпно їм там у селі. Йому вже тринадцять років. Шарль каже, щоб я віддав його в учні до ювеліра, а мені здається, на фабриці працювати легше. Так я оце й подумав, чи не допоможете ви у Ревельйона його влаштувати.
— У Ревельйона? Ти що, збожеволів? Невже не знаєш, який це шкуродер?! Найгірший з гірших. Хоч як важко зараз знайти роботу, а з ним справ мати не можна. Не жалієш ти свого братика, чи що?