Жак Відважний з Сент-Антуанського передмістя
- Автор: Яхнина Евгения Иосифовна
- Год: 1982
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Переводчик: Петро Сліпчук
- Жанр: Детские и приключения
Электронная книга - «Жак Відважний з Сент-Антуанського передмістя». Краткое содержание книги:
— Вона оселилася в цьому будинку ще до того, як я стала тут воротаркою, а працюю я уже тридцять літ. Але коли я сюди прийшла, то тільки й розмов було, що про її горе та нещастя… Кажуть, багато хто домагався руки Ежені Лефлер. Особливо наполегливими були Фірмен Одрі та один дворянин. Та хіба міг той дворянин зрівнятися з Фірменом! І вже був призначений день, коли Фірмен мав повести Ежені до церкви й стати її чоловіком. Але суперник закликав на допомогу підступність та зраду. Що він зробив, нікому невідомо, тільки напередодні весілля Фірмена повезли в Бастілію. Ежені була невтішна. Незадовго перед тим, як потрапити в тюрму, Фірмен подарував своїй нареченій сороку — не цю, звичайно, іншу — і запевняв її, що вона співає. А втім, кажуть, та й справді співала. Ну, а потім, уже не знаю, як і коли, Ежені зовсім втратила розум… Кажуть, нещастя сталося з нею після розмови з цим самим дворянином. Вона завжди була скромницею, і їсть та п'є не більше, ніж сорока. Коли ото перша сорока померла, сусідка пані Валентен — добра душа — купила їй іншу, а нещасна й не помітила підміни. Відтоді так уже повелося: всі ми, хто живе в цьому будинку, даємо хто скільки може й стежимо, щоб Ежені не залишилася без сороки. Адже ж друзів у неї — лише сама ця птаха! Ніхто до неї не заходить, а того дворянина, кажуть, вона вигнала, коли зник Фірмен. Навіть імені його ніколи не згадує. Дарма що божевільна, тільки й говорить, що про свого Фірмена.
Бува, вона згадає, скаже щось, а що — зрозуміти важко. Говорить про якісь книжки, про те, що в усьому винуватий підступний друг…
— А ви знаєте його ім'я? — запитав Жак.
— Ні я, ні будь-хто інший. Вона хоч і несповна розуму, остерігається називати свого загубника. А в квар. талі у нас кажуть, нібито він невдовзі після нещастя виїхав чи то до Англії, чи в інші далекі заморські краї… І нікого в неї нема! Так і живе вона… І ми її не кривдимо.
— Скажіть, вона ніколи при вас не вимовляла імені Робер?
— Ні, щиро вам говорю, ні цього, ні іншого імені я не чула. Ага, забула вам сказати, що в неї золоті руки. Вона робить дуже гарні наколки із стрічок і квіти з шовкових клаптиків; багаті дами беруть їх нарозхват. Так що вона навіть заробляє трохи, але гроші їй не потрібні… А ви, молодий чоловіче, чим займаєтесь?
Поговоривши ще трохи про те про се з тітонькою Мадлен, Жак послався на те, що йому час у крамницю, і розпрощався з нею.
Розповідаючи про свою пригоду мешканцям будинку, тітонька Мадлен не могла нахвалитися вихованим юнаком, з яким їй випало познайомитися. Вона навіть висловила надію, що бідолашній Співучій Сороці стане легше жити, якщо нею зацікавився такий чоловік, як Жак.
А Жак з сумом розмірковував про те, що побачення з Ежені не дало нічого. Робер? Товстий, з лиця непоказний… Скільки таких Роберів ходить по Парижу? А ще… що це за порожні очі?..
Тітка Франсуаза не любила, коли Бабета сідала за книжку.
— Тільки очі псуєш! Краще візьми вишивання!
У Бабети душа не лежала до рукоділля. Вона ніколи не суперечила матері, але й не поступалася їй. Жанета й Віолета сварилися з матір'ю, грубили, плакали, але завжди врешті решт робили так, як хотіла вона. А Бабета здавалася поступливою і м'якою, та Франсуаза з подивом говорила: «Отже, ти таки знову зробила по-своєму!»
Тому, коли Франсуаза, яка була сьогодні в поганому настрої, зажадала, аби дочка взялася за рукоділля, Бабета відклала книжку вбік. Не кваплячись, вона дістала вишивання. Вже багато тижнів вона всюди носила за собою наполовину вишиту шовками наволочку на подушку і кольорові мотки шовку.
Жанета про щось замріялася, сидячи за вишиванням такої самої подушки, яка різнилася лише тим, що наволочка в Бабети була оранжева, а в Жанети — бузкова.
— Не розумію, куди завіявся Жак! — промовила спересердя Франсуаза. — Уже давно б йому час бути дома! Ні, безумовно він останнім часом взяв собі волю і не так старанно ставиться до справ, як спочатку… Він звик, що ми до нього занадто поблажливі. Особливо ти, Жането… Так, так, ти! Не дивися на мене так, ніби тебе це не торкається. Завжди ти зі своєю похвальбою: «Добре, що Жак продав те, зробив те, тепер можемо дозволити собі дещо зайве…» Та ти теж, Бабето: «Братик — те та братик — се!» Можна подумати, що без нього ми й справді не можемо обійтися… Ось що: від завтрашнього дня я заведу нові порядки — ніякої біганини, ніяких відлучок! Тільки з мого дозволу! Хай сидить з ранку до вечора в крамниці, як інші. А коли буде на те потреба, я сама його пошлю…
Бабета насторожилася. Вона відірвалася на мить від рукоділля, щось поміркувала і, притуливши палець до губів, таємниче поглянула на матір, потім на Жанету. Франсуаза відразу ж зрозуміла, що Бабета хоче залишитися з нею наодинці.