Жак Відважний з Сент-Антуанського передмістя

Але як вони жили, це інша річ.

Про Ревельйона ходила погана слава. Ще не минуло й двох років відтоді, як він жорстоко розправився з робітниками своєї другої фабрики, у Курталіні. Робітники там здумали страйкувати, але з Ревельйоном жарти погані! Він мав тісні зв'язки з поліцією і, тільки що-небудь, вдавався до її допомоги.

А зараз Ревельйон знову виступив проти робітників. На зборах виборців третього стану в окрузі святої Маргарити він привселюдно заявив, що робітник з сім'єю цілком може прохарчуватися на п'ятнадцять су на день. А через те він скорочує вдвічі платню своїм робітникам. Але ж хліб коштував тепер чотирнадцять з половиною су — то чи не доводив Ревельйон до відчаю тих, хто своїми руками творив його благополуччя?

До того ж Ревельйон редагував наказ третього стану від свого району і, підіграючи аристократам, відмовився записати до нього вимоги робітників.

Коли про виступ Ревельйона на зборах виборців дізналися у Сент-Антуанському передмісті, обурилися не тільки робітники його фабрики, а й інший трудовий люд. Бо чи не складали всі робітники й ремісники одну велику сім'ю безправних, у яких зараз хотіли відняти й те, що вони мали?

Про те, що робітники можуть ще тугіше затягнути паски, говорив на зборах не лише Ревельйон, а й селітровар Анріо. Один одного вартий.

Зранку 27 квітня на Сент-Антуанське передмістя нібито насунула важка хмара. На бульварах дерева зловісно шаруділи листям, що розрослося так, ніби був не квітень, а спекотне літо. Здавалось, ось-ось ударить гроза, якесь загальне збентеження відчувалося в повітрі. Немов скоряючись нечутному наказу, крамниці почали зачинятися, з грюком закривалися віконниці житлових будинків. Гуляки поспіхом залишали вулиці, не чекаючи, аби їх про це попросили. А на вулицях з'явилися нові юрми. Звідки набралося стільки людей?

Усі схвильовані. В руках палиці, жердини. Але що це? Суне гурт людей. У випростаних руках одні несуть опудала, які зображують хазяїв передмістя — Ревельйона й Анріо, інші — великий шматок картону з написом: «Вирок третього стану: Ревельйона й Анріо повісити й спалити на Гревському майдані!»

— На Гревський майдан! Там учинимо справедливий суд! — лунають голоси.

— На Гревський! — вторують інші.

Всі розуміють: там збираються знищити не самих підприємців, а тільки їхні опудала. Парижани звикли до таких видовищ, що правлять за попередження: народ хоче, щоб хазяї знали й розуміли — кари їм не минути.

Ледве протовплюючись крізь людську стіну, повільно рухається пишна коляска, в якій сидять двоє аристократів.

Гамбрі відокремлюється від натовпу, підбігає до екіпажа, вириває з рук кучера віжки й запитує сідоків:

— Ви хто такі будете?

— Моє прізвище дю Тійє.

— А ваше?

— Я — герцог де Люїн, — боязко вимовив другий.

— Тоді кричіть: «Хай живе третій стан!» Та голосніше! — вимагає Гамбрі.

— Хай живе третій стан! — покірливо гукнули аристократи.

Влада занепокоїлася. Справа серйозна — адже в Сент-Антуанському передмісті тисячі робітників. На свої війська для придушення, вважай, розраховувати не доводиться, іноземні надійніші. Найпридатніші для цього швейцарці. Їх багато зараз зібралося у Версалі, вони охороняють королівський палац.