У пазурах вампіра. Шляхами до прийднів. Блок перший
- Автор: Химко Андрій
- Серия: У пазурах вампіра #1
- Год: 2008
- Язык: украинский
- ISBN: 978-966-493-132-5
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «У пазурах вампіра. Шляхами до прийднів. Блок перший». Краткое содержание книги:
Над цим непересічним масштабним твором Андрій Іванович працював упродовж багатьох років, урятував його від всевидющого ока КДБ, закопавши в скляній банці на городі. Нині цей незаперечний документ про знущання комуністичної влади над українським народом приходить до читача.
Подібні дії в переписках, в наказах агентам масово ішли в Закавказзя, в Азію, в Прибалтику, Білорусію, Молдавію, в Румунію і Польщу, в Чехію і Німеччину, в Англію, Францію, Іспанію та Америку. А чого варта порада Антонову-Овсієнку підписувати всі офіціози, перебуваючи в Україні, прізвищем Овсієнко, а в Росії – Антоновим! Словом, всі методи варто застосовувати, коли вони ллють воду на лопасті новоімперського млина: порожні фразеологічні гасла традиційного великодержавства, залякування людности реакційними апаратниками у всевладнім чоботі ЧК, заманювання невігласів-маріонеток золотими обітницями, єдиноформна уніфікація методики адміністрування, при якій наш патріотизм - буржуазний націоналізм, а російський шовінізм - інтернаціоналізм!
Відрадним явищем у всьому неймовірному протинародному злочинстві є українізація, очолена тепер Шумським та іншими, бо веде до світла наш люд, консолідує наші національні сили, відроджує рідну мову, історію та культуру і допомагає нам бути собою. З огляду на те, що вона дуже тимчасова, бо природний реакційний шовінізм правлячої і гноблячої нації її не потерпить, закликаю вас усіх підтримувати її із усіх сил, організовувати лікнепи, вистави, хори, лекції, залучати населення до гуртування, посилати дітей у школи, технікуми й інститути, бо це єдине, що нам дозволено, і треба спішити, щоб належно використати час. Підписання угод між Фінляндією, Прибалтійскими державами, Монголією, Афганістаном та іншими - це своєрідний шлях і щілина до їх загарбання і анексії в майбутньому. Звернення Союзного уряду до уйгурів, дунган, хенців - це крок до нацьковувань мас і розпалювання між ними ворожнечі.
Послані туди тепер війська під командою Примакова є початком експансії, націленої в майбутньому може на Синдзян, Кабул, Багдад, Делі, Тегеран чи на когось іншого, при одноразовому вирішенні поточного моменту нашого національного формування, що не пішло на роздачу землі додому, а послалося натомість із України світ за очі... Як бачимо, всі революційні кличі стають тепер порожніми надуманими поняттями, класові позиції - суто інонаціональними, а всі органи влади - великодержавними, не підзвітними і позанедовірними, бо несуть сваволю, насил і розбій у тозі братства, рівности, слободи і прогресу під стягом інтернаціоналізму. Наші партії не бачать навіть Маркса в діях ленінських проводирів. На їхньому так званому соціалістичному коні грається і ставиться росоімперська облудна п’єса за давнім звичаєм іншими аматорами і уже не під портретом Миколи, а Маркса-Енгельса та Леніна, як продовжувача справи російських монархів.
Карпо слухав і дивувався, де в отакому щуплому, сухому і виснаженому професорові береться стільки знань, переконливих доказів і розтовкмачень, але при тому в ньому жевріла і невіра до мовленого, хоч і цінилася сміливість бійця, що іде безкорисно у бій. А що бій цей смертельний, Карпо не сумнівався, як не сумнівалися мабуть і інші присутні. В залі поволі більшало тютюнового диму, курці зі жмень палили цигарки то тут, то там.
-Релігії мусять бути лише відділеними від держави, - включився Карпо знову у слухання. - Вони мають бути тільки автокефальними, щоб не бутичужими, а храми нищитися не можуть, як пам’ятники минулого в нас, ми і мислити повинні по-своєму, і творити та надіятись, і мріяти, і тримати родинні зв’язки зі своїми людьми по всіх закордоннях аж до Зеленоклиння. Ми не можемо бути другорядним народом у своїм домі чи освоювачем чужих просторів для свого ката під чужим примусом. Насамкінець, закликаю вас, дорогі мої люди! Будьте достойні вашої прекрасної землі, батьків і дідів! Працюйте, будь ласка, і живіть для неї та поколінь гідно всіма станами і родами. Хай спільне горе вас згуртує, а наші помилки будуть вам наукою. Спасибі за увагу!..
Якусь мить у залі стояла ще зосереджена тиша чи аж напруга. Аврам Більський змочив зі шклянки сугу на устах, потоптався і сів на лавку, ніби в безпораді, та за якусь хвилину, схилившись до Балагури, щось проговорив, дивлячись у стіл, ніби читаючи там написане.
-Казали подавати запитання потім, то можна? - прорвалося після кількох слабеньких, несміливих оплесків із зали.
-Чого ж, - піднявся над столом Балагура. - Давайте питання, але не повторяйтеся, бо у нас мало часу, - показав він щось поглядом охоронцеві, і той, прихиляючись, пішов до виходу.
-Який відсоток сьогодні є компартійців у нас серед населення і скільки з них приїжджих? - причісував п’ятірнею чуба і оглядався питальник на боки.
-Точних даних не маю, - відповів Більський, - але приблизно їх є два або три відсотки і приїжджих із них половина, - чомусь посміхнувся про себе доповідач.
-То оті неподобства, про які ви говорили, чинять три чоловіки на сто? - виясняв отой другий. - Немислиме ж це!
-Цілком вірно те і у відсотках, і в тому, що це немислиме, коли б ми були здруженими, розуміли становище, в якому опинилися, і не були так запаморочені пропагандою, розданою нам землею, фабриками і заводами, заляканими ЧК.
-Ще питання, - прозвучав молодий дзвінкий жіночий голос із задніх рядів. - Чим ті Конституції, що про них ви говорили, погані?
-Конституції аж дуже хороші, коли б вони були законом, а не мішурою, що його підміняє уже й сьогодні свавільне ОДПУ, - подивився Більський на двох чекістів, що мовчки сиділи на боковій лавиці.
-То можна ж домагатися, щоб закон був законом? - нетерпеливилася ота ж молодиця в кінці залу.
-Можна й треба, і ми до того вас кличемо, дорогі слухачі! - перебирав пальцями по столу Більський. - Статті в ній, правда, як у байці, бо одна заперечує другу, а найбільша біда, що вона написана для одурманювання не лише населення новоімперії, а більше для пролетарів закордоння і світової революції.
-То вона ж, як мовите, одурманення і для росіян таке ж? - наполягала молодиця.
-Цілком слушно мислите, шановна, але росіянам не трудовим, а всім іншим, вона не відбирає керівної ролі в державі, не осуджує Леніна в отих діях хворо-заразного шовінізму, а серед нас опирається на них, як на найреволюційніших, хоч дії їхні контрреволюційні за суттю, бо не допускають нашої суверенності у всіх сферах життя. В цьому відношенні конституція - глуз і глум, в який тяжко повірити невтаємниченій людині.
-Ви не згадали про повстання у Петрограді, - обізвалася з місця і Леся Яремівна, пізнана Карпом по голосу.
-Особисто я знайомий із тим із “Ізвєстій”, - зам’явся чомусь професор. - Це було повстання робітників і матросів Кронштадта проти підпорядкування їх Рад більшовикам. Тимчасовий ревком їхніх матроських і солдатських депутатів був обраний із п’ятнадцяти осіб, головою був Степан Петриченко, секретарем - Перепьолкін, членами - Яковенко, Петрушин, Гукін, Романенко, Арешин, Вальк, Павлов, Бойков. То був комітет оборони Петрограда, який сформулював п’ятнадцять вимог. Першими були вимоги ліквідувати ЧК, урівняти харчові пайки, об’явити незаконною централізацію влади через комісарів, звільнити політичних арештантів, створити комісію, що засудила б злочинно-свавільні дії ЧК, фельдмаршала Троцького тощо. А доля їх така ж, як і повстанців у опозиції, трагічна - їх розгромили загони Тухачевського і знищили, як контрреволюціонерів.
-З вашої доповіді не ясно, як ви ставитеся до соціалізму, як соціал-демократ і боротьбист? - почувся в залі голос Хорунжої.
-В новоімперії сьогодні вже немає нічого ні Марксового, ні пролетарського, ні соціалістичного, є сваволя і диктатура тічні вождів, що в гризні за владу, як пацюки, погризуть і сами себе, і нас, як ніби їх прибічників, аж поки один із них не стане самодержавним диктатором-царем, насильником, іконою при повному антиморальному режимі і, звичайно, великоімперській гегемонії за передбаченнями Франка.
-То землю, гадаєте, в нашого люду відберуть? - пробасив чийсь голос.