У пазурах вампіра. Шляхами до прийднів. Блок перший

Більський говорив і говорив, ніби виливав із себе кип’яток на зібранців, і Карпові та іншим присутнім здавалося, що не буде його словам кінця, отак розпеченим у малих сухих грудях, у блищиках-горохах очей під біло-рудими кошмами брів. Мова його, відверта і безстрашна, як дорідні зерна, всім зрозуміла, імпонувала слухачам після отого багаторазового каторжування.

Карпо, сидячи проти вікна, час від часу кидав погляд на дворище тартака, на розкидані внизу за ним полотнища низин за Тясмином із голими яворами, під розлогими кронами яких рябіли хати і драницями дахів, і стінами, зводилися і стовбичили, мов бралися злетіти в небо журавлі від криниць, поки все не переходило аж там під Горою в густу суціль пелехатих хаток-курчаток коло неї, що то ніби розбігалися вбоки, то близилися і спиналися аж на верхи її смугастих крил, мов квочки... Любив Карпо своє місто Чигирин… “І невже ото дарма, як рече професор, погинуло стільки побратимів і ровесників на широко-безмежних полях фронтів? Невже відберуть, експропріюючи, в мене землю, статки і не зменшу­ватимуть, а збільшуватимуть податки? Не може того бути! Він просто обізлений на каторгах чоловік, тому все перебільшує. Розбиті, не одержавши влади, вони - і соціал-революціонери, і демократи, і націонали, і укапісти-боротьбисти, що тепер у своїх рештках об’єдналися, - таки буржуазні, бо не оголошували отого: “Земля - селянам, фабрики-заводи - робітникам…” - плелася в ньому незгода.

-Жовтневий бунт-путч опирався на найганебніші методи і негативні сили суспільства, бо позитивні в них - одурачені і будуть знищені, як використаються, - вів своє Аврам Більський. - Він просотався  в чужі середовища страхом і покірністю, терором і демагогією, тиранством і паплюженням, насилом та визиском, сваволею та беззаконням, душачи людську гідність. Гуманність і прогрес замінив тотальним варварством і слово “революція” до нього пристебнуті для злиття понять їх спільності і адаптування. Справжньою революцією була лише лютнева! В путчі-бунті революційність - упаковка, обгортка Церкви, в начинці якої один смертельно вбивчий гегемонізм, а він - заміна одного гніту іншим. Він – неволя!.. Ярмо! Визиск! Сліпі капіталісти світу, антанти, німці, австро-угорці, поляки і врешті Ліга Націй, переслідуючи свої псевдоінтереси, лили воду не на інонаціональні млини пригноблених, а на великоімперські, які мололи пригноблених та перемелють і їх самих у майбутньому. Для новоімперії по-давньому сепаратизм є смертельним. Ще в січні дев’ятсот п’ятого в газеті “Вперед” Ленін настійливо рекомендував своїм агентам Гусєву, Виноградовій, Шварцу та іншим “вести активніше пропаганду в Києві, Харкові, Одесі, Миколаєві, Херсоні, Катеринославі, як найреволюційніших, щоб вирвати ініціативу в сепаратистів, оганьбити чи узурпувати їхні кличі і охорошити їх більш злободенними в поточному номенті, ловити сепаратистів на словах, націоналів ярликувати ганьбою, не виз­навати їх як соціал-демократів і соціал-революціонерів, бо влада Рад належить російським пролетарям, як передовому загонові революції, та тим, хто її повністю підтримує”.  Він радив агентам полемізувати тільки в розрізі “двох тактик”, категорично забороняючи ділити проле­таріат за національними ознаками, що являють собою “карикатурні глупості”, та одночасно наказував  Сафору з Берна в Цюріху познайомитися з Донцовим, залучити його до спільної боротьби та переконати в її доцільності і тут же - Лолі: "Тішуся, що ви боретеся із Донцовим, бо його лозунги “національної мови й культури” є буржуазним обманом, а виступ пана Юркевича про “націю-міщанство” чи “національні питання” можуть вирішуватися лише при соціалізмі, а не в боротьбі за нього.”