У пазурах вампіра. Шляхами до прийднів. Блок перший

-Зміщення людських понять із дійсності в мішурність наклепницькими епітетами, шельмувальними ярликами, тавруваннями та опоганеннями противників у пропагандивних кличах і друках зробилося принципним методом прихованої боротьби за одноособову владу вождя-самозванця і самохвальця, як “найвірнішого ленінця і марксиста”. Появляються непоодинокі трюкацькіспроби поряд із кличем “Пролетарі усіх країн, єднайтеся!” відновити  великоросослов’янофільство, звичайно, із месіонізмом найпрогресивніших проросіян, як справжніх господарів світу. Просліджується це і в Дванадцятому з’їзді, і в Третьому Інтернаціоналі. Тенденція до великоросійського вождизму, як природної деспотії, веде і приведе до помилування царів-сатрапів на великодержавних престолах і тронах, бо староімперські колії до чогось іншого привести не можуть!..

Карпо слухав професора уважно, побоюючись за нього, незрозумілі йому слова збагувались зі змісту, западали в душу і там чимось лякали, щось міняли, обурювали, бо виходило, що воював він собі на нещастя, а земля, до якої рвався, може бути в нього відібрана чи статок із  неї експропрійований. Імперія ж, як вірити доповідачеві, “вертається на круги своя”. Карпо  помітив у залі і двох чекістів, що сиділи принишкло в другому ряду, показав їх поглядом Левкові і Явдокимові і дивувався, що ті поводилися спокійно, мовчки, хоч і огладалися час від часу на варту, яка стовбичила в порозі. Вияснив йому і Явдокимові те Левко, сповістивши пошептом, що все ДПУ з міста виїхало ще звечора у Холодний Яр, а ці два бояться озброєної варти професора.

-Бачу у ваших поглядах, добродії, і замішання від мною сказаного, і розгубливу незрозумілість, - слухав Карпо далі доповідача, - чую стримувані вашою чемністю незгоди чи обури. Тому дещо поясню. Чи була революція поневоленим народам Росії необхідністю? Чи була вона справді благовістом? Тільки так, люба громадо!  Заскорузлу, вічно кривослівну, агресивно-експансивно-анексичну і тираноблагу сатрапію царів і їхніх віками щедро годованих прихвостнів при лютій і непогамовно-п’яній жадобі до загарбів світу пора було отверезити, звалити і розвалити! То ж хвала і слава революції! Ми, українські соціал-демократи, як і російські та інші, відсторонені більшовиками від узурпованої ними влади насилом і контрреволюційним переворотом, продовжуємо революцію мирним шляхом і будемо продовжувати! Наша мета спільна із усіма знову поневоленими народами, в тому числі, з російським, - відроджувати національно-народну свідомість свою і захищати завойовані кров’ю і жертвами права на своє життя, мову, культуру, історію проти царсько-більшовицького абсолютизму - отого удава, Боа констріктора, що цідив і сотав віками народну кров націй, душив, нищив та зненароджував їх масово у неволі, і нас - найбільше. Сьогодні, дорогі слухачі, в новоімперії дрібновласницький капіталізм, камуфлюючись під Маркса, тужиться замінитися тяжчим, більше знекров­люючим і визискливо-державним, що приведе до минувшини, до різнови­ду кріпацтва і рабства, до смерти людських індивідуальностей у безправ’ї. Соціалізм і комунізм, поки вони в руках русоімперії, ніколи не матимуть нічого спільного зі своїми назвами, бо за їх природою грунту­ватимуться на засадах визиску і насильства, на методах анексування і неділимства, на роззброєнні всього і вся, противного імперії, як би вона ширмово не називалася. Новий Союз говорить, що мати хоч би які зв’язки за те із росіянами, доки вони тримають у поневоленні бодай один народ, -  непростимий гріх і злочин. Болюче-облудні факти з історії нас переконують, що всякий без винятку контакт-спілкування з Росією в будь-якій галузі чи сфері обов’язково приховано несе агресію, оплуту, грабіж і неволю. Виключень цьому просто не існувало від часів зародження імперії. Ці особливості і яви­ща є незмінним базисом і суттю тиранічної великодержави, ітак буде аж до її скону, як би довго не довелося трудовому людові його чекати.

-Дорогі слухачі, - по хвилинній мовчанці продовжив Аврам Більський, - підступністю нової самовлади, що, як лялькою, керує нашими радами, диктує, рушить всякі свободи, партії, незалежні інститути методом адміністрування, підтверджує те, що оті зв’язки із росіянами пагубні. Неп, як ви може зрозуміли, є дуже тимчасовим явищем, передишкою для нових форм поневолення, реформація армії та органів прямого гніту і терору ЧК в ДПУ і ліквідація в Україні національних з’єднань та відправка їх решток до Китаю на ведення воєнної революції серед уйгурів говорять про дальніші смертельні акції централізації. На черзі поточного моменту стоїть, мабуть, повтор отого реакційного, як ліберального, поолександрівського послаблення, коли Вільямінов запровадив програму з дванадцяти пунктів для малоросів чи отого давнішого при “першому, що розпинав”, коли наказний гетьман Павло Полубо­ток конав у Петропавловській фортеці, як сепаратист, а в його рідному краї здирщиками велися “перші ревізії”, вивозилися “надійними заготовачами” добра, населялися ними ж міста і села, як наглядачами. Крилатий вислів Маркса: “Нема такого злочину, на який би не пішов імперіалізм” сьогодні - дійсність у нас. Взагалі, типовішого і жахливішого імперіалізму, ніж російський, не було ще на землі, і тільки в цьому його першість та великість. Поневіряючись роками по Сибіру, Соловках при цареві, я мав змогу писати, переписуватись, а дехто із політв’язнів навіть друкувався. Сьогоднішні ж наші в’язні на Аюні в Якутії, Акатуї, Зарентуї чи в Колимі та де-інде ще не можуть про те і мріяти. Тисячі і тепер отих наших послідовників уже там по забіссях, і тру­дяться вони не на благо своїх батьківщин, а на безрозмірний “живот” свого поневолювача і насильника та світового потенційного агресора у всеземній революції, яку започинають вести осередки московського Комінтерну. Взагалі Росія жила із чужих умів, фізичних і моральних інонаціональних сил, привласнень матеріальних і духовних надбань їхніх, все велике в ній є привласненим, награбованим і за інерцією буде тільки таким у майбутньому, бо це характерна особливість її існуван­ня. Прошу вас збагнути та передати і нащадкам те, що розірваний на шмаття, забитий до волячости, обезголовлений сотні разів за віки наш народ не зумів у революцію консолідуватися і об’єднатися для свого кровного захисту в одностаї та односпаї від ворогів-сусідів, але для нас, тепер сущих, відрод­жена надія на краще, бо оживилася окремішність народна, буйно просну­лася рідна пісня, мова, література, історія, мистецтво, автокефальна церква, загально-лікнепна освіта, то ж будемо їх берегти і розвивати, дорогі добродії-слухачі!..