Антирадянські історії
- Автор: Панфілов Олєґ
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Мандрівець
- ISBN: 978-966-634-933-3
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Антирадянські історії». Краткое содержание книги:
Тотальному обману слугує і новітня інформаційна агресія, що її Кремль розв’язав, приховуючи криваві події вже сучасних воєн: двох російсько-чеченських, російсько-грузинської, а тепер — російсько-української та анексії Криму.
Книгу складають публікації кількох останніх років, здебільшого написаних для проекту Радіо Свобода «Крим. Реалії», а також матеріали курсу лекцій у Державному університеті Ілії «Росія на Кавказі: історія ментальної окупації».
Для широкого загалу: істориків, журналістів, студентів та всіх, хто цікавиться історією.
Уже досить аналогій? Одне з найтрагічніших порівнянь — за п’ять років у Таджикистані загинули 73 журналісти. Так само, як зараз в Україні, в Таджикистані вбивали незалежних журналістів, які заважали Народному фронту. Замість них приїжджали російські пропагандисти і розповідали страшні історії про «ісламістів», називаючи їх «фашистами». І підсумок схожий, якщо порівнювати із Кримом: Таджикистан зараз надійний російський партнер, із рівнем життя, який щороку падає. Отримавши новий протекторат, Кремль зазвичай забував про «звільнене» населення. Як, утім, і про російське населення, що його захищав Кремль, але яке скоротилося в 10–12 разів.
Гібридні війни — не новинка в російській імперській політиці, вони мають традиції та чималий досвід. Безумовно, вони вдосконалюються — у пропаганді велику роль відіграв інтернет, сучаснішою стає зброя. Решта, як і раніше, — ті ж карні злочинці, ті ж борці за відновлення «великодержавності», ті ж обіцянки ліпшого життя. І той самий підсумок — убогість і цілковита відсутність перспектив.
На іншій території, приблизно в той самий час, Росія вела ще одну гібридну війну — в Абхазії. Ті самі карні злочинці й ті ж борці «за справедливість», російські літаки і танки. Та сама пропаганда, яка пояснює російському населенню, що Кремль рятує абхазів від «грузинських фашистів». Усе те саме було і в Придністров’ї, а в серпні 2008 року — в Південній Осетії. Імперський маховик із розміреною періодичністю підминав під себе усе більші території, залишаючи руїни й тіла загиблих людей.
Але гібридна війна в Україні має свої особливості. Насамперед, це пов’язано з культурною і ментальною близькістю, частково з мовною. Це означає, що російська пропаганда дієвіша, ніж у Таджикистані або Абхазії початку 1990-х. По-друге, втрата України сприймається Кремлем як загибель ідеї відновлення імперії. Нарешті, європейська інтеграція і зближення України із Заходом небезпечні для Кремля втратою міфічного іміджу наддержави, необхідного для шантажу пострадянських країн. А далі — втрата ринку для російських газу і нафти й можлива ізоляція, поки в Кремлі не з’явиться більш притомний президент.
У російської гібридної війни в Україні є ще одна особливість — це активна участь росіян у військових діях і пропагандистській війні. Ідеологами виступають навіть ті росіяни, які ще півроку тому позиціювали себе як опозиція до Путіна. І в Криму в березні, і зараз на Донбасі можна побачити в лавах «ополченців» тих, хто влаштовував «русскіє марші», хто ловив і бив «понаєхавших». Незвично бачити в лавах нових путінців і ліворадикальну опозицію, особливо лімоновців та «Другую Россию». Ще недавно вони штурмували в Москві державні установи, тепер штурмують міста на Сході України. У Москві вони були проти Путіна, в Україні — підтримують плани Путіна.
Згадайте слова Анатолія Чубайса про «ліберальну імперію». Тоді його засміяли, а зараз стало очевидним, що в Росії людей без імперських ідей у голові — одиниці. Весь спектр російського політичного божевілля — від праворадикалів до анархістів та ліваків — підтримує Путіна, готовий йому сприяти і вже допомагає. З одного боку, Путін зачищає лави своїх недоброзичливців, а точніше, суперників. З другого — гартує лави тих імперців, які будуть воювати за ідею і за самого Путіна де завгодно.
Не думаю, що Путіна варто називати досвідченим політиком, об’єднувачем різних сил в один кулак, «сильну руку». Пострадянська політика настільки слабка й наївна, нерозумна і посередня, що всі політичні думки крутяться навколо все тієї ж путінскої ідеї «русского міра», без усяких потуг на лібертаріанство або вибір демократичних систем. У відносному політичному спокої росіяни жили лише 10 років, за Єльцина. Але, на жаль, за цей час не встигло вирости нове покоління. Всі політичні невдачі Єльцина і ностальгія за СРСР допомогли Путіну об’єднати навколо себе залишки пострадянських диктаторських режимів, навіть не пропонуючи жодної економічної та політичної програми. Є тільки мета — відновити імперію. Є і засоби — кого шантажем, кого залякуванням, кого окупацією.