Острів Каміно

Мерсер відкрила книгу, прогортала до сторінки з авторськими правами: там дійсно були слова «перше видання».

— То скільки вона зараз коштує?— запитала вона.

— Я продав кілька таких за п’ять тисяч доларів. Тепер прошу вісім. У мене в підвалі досі лежить зо дві дюжини примірників.

Мерсер промовчала, проте взяла почуте на замітку. Віддавши книгу Брюсові, вона підійшла до іншої стінки, заставленої книжками.

— Це все — теж частина колекції, але не всі з цих авторів підписували екземпляри тут,— пояснив Брюс.

Витягнувши з полиці «Правила виноробів» Джона Ірвінга, Мерсер промовила:

— Адже таких примірників, як цей, на ринку, певно, чимало.

— Це Джон Ірвінг. Роман вийшов за сім років після «Світу очима Гарпа», тому перший тираж був величезний. Цей екземпляр коштує кількасот доларів. У мене є й один «Гарп», але він не для продажу.

Вона повернула книгу на місце й пробігла поглядом по сусідніх виданнях. «Гарпа» й справді не було. Мерсер вирішила, що він теж «лежить у підвалі», але нічого казати не стала. Їй хотілося запитати в Брюса про його найрідкісніші книги, але вирішила, що розумніше буде поки не висловлювати цікавість.

— То вам сподобався вчорашній вечір?— поцікавився він.

Мерсер засміялася й відійшла від полиць.

— О, так. Я ще ніколи не вечеряла разом із такою кількістю письменників. Зазвичай ми, літератори, тримаємось осторонь, чи не так?

— Авжеж. На вашу честь всі слідкували за собою. Повірте мені, ці зустрічі не завжди проходять отак цивілізовано.

— Чому ж?

— Така це вже порода — письменники. Змішайте вразливе самолюбство, багато випивки й, може, ще трохи конфліктних політичних поглядів — звісно, що здійметься гармидер.

— Мені вже не терпиться на це поглянути! То коли має відбутися наступна вечірка?

— З цією братією ніколи не можна знати напевне. Ноель ніби казала, що хоче за кілька тижнів влаштувати звану вечерю. Ви їй сподобалися.

— О, дякую. Це взаємно: вона чудова.

— Авжеж — із нею не знудишся. А до того ж вона справжня професіоналка у своїй справі. Вам слід заглянути в її магазин.

— Обов’язково зайду. Я, правда, нічого не тямлю в елітному антикваріаті.

Брюс розсміявся й промовив:

— Ну, будьте обережні. Ноель дуже пишається своїм інвентарем.

— Я завтра зустрічаюся з Сереною Роуч за кавою перед її автограф-сесією. Ви ж із нею знайомі?

— Авжеж. Вона вже двічі тут була. Досить ексцентрична людина, проте приємна в спілкуванні. Разом із нею в турне їздять її хлопець і рекламний агент.

— Це в неї такий ескорт?

— Ну, щось на зразок того. Це не так уже й незвично. Серена лікувалася від наркозалежності і, вочевидь, досі перебуває в дещо нестабільному стані. Постійні поїздки багатьох письменників вибивають із колії, і вони потребують підтримки.

— То вона не може подорожувати наодинці?

Брюс засміявся: здавалося, що йому не хочеться розпускати плітки.

— Знаєте, я вам можу розповісти багато різних історій: є в мене й сумні, й веселі, але всі вельми цікаві. Прибережімо їх на інший день — може, якось після гарної вечері.

— А хлопець у неї той самий? Я тому питаю, що зараз читаю її останній роман, і там у головної героїні значні проблеми з чоловіками й наркотиками, і мені здається, що авторка пише з досвіду.

— Не знаю, проте в двох останніх турах її супроводжував той самий хлопець.

— Бідоласі сильно дістається від критиків.

— Так, і вона, вочевидь, дуже болісно це сприймає. Мені сьогодні вранці дзвонив її рекламний агент — казав, щоб я в жодному разі не обмовлявся про вечерю після закінчення сесії. Вони намагаються не підпускати її до випивки.

— А тур лише починається?

— Ми — її третя зупинка. Цілком імовірно, що цей тур геть не вдасться. Ну, Серена завжди може його скасувати, як це колись зробили ви.

— Я б дуже їй це рекомендувала.

У вікно заглянула продавчиня й повідомила:

— Пробачте, що відволікаю,— вам дзвонить Скотт Т’юроу.

— Даруйте — це важливий дзвінок,— звернувся Брюс до Мерсер.

— О, звісно. До завтра,— попрощалася Мерсер і попрямувала до дверей.

— Дякую, що підписали книги.

— Я підпишу всі свої книжки, які ви купите.