Скляна, олив'яна, дерев'яна

— Отже, один з них допоможе Лутті? — здогадалася Марго.

— Так.

— Чого ж ти зволікаєш, Дюшесе? Кажи!

— Якщо Лутта подивиться в це люстерко, вона прозріє. А люстерко втратить чарівну силу. Ти ніколи більше не зможеш побачити в ньому палац, короля, себе колишню. Вибирай, принцесо!

Марго вирішила востаннє поглянути на своє минуле. Вона попросила в люстерка показати торішній новорічний бал. Принцеса вбралася тоді Сніговою Королевою: вся в білому оксамиті, вона сяяла діамантами й перлами, чарівна й неповторна. Ет, як вона танцювала й співала, як весело і святково було в палаці!

Марго рішуче засунула люстерко в кишеню фартуха. Луттин зір дорожчий, аніж купа спогадів.

Лутту вона знайшла в хаті разом з Овидом, який саме заплітав їй косу. Овид дуже любив дітей, а Лутту доглядав, як рідну сестру.

— Лутто, вгадай, хто до нас прийшов? — спитав він.

— Рита!

— Як ти вгадала? — здивувався Овид.

— У твоєму голосі я почула радість, — відповіла сліпа дівчинка.

Марго витягла люстерко, піднесла його до Луттиних очей.

— Зараз ти уважно подивишся вперед, Лутто, і побачиш себе в дзеркалі.

— Не смійся з неї! — сказав Овид.

— Дивися, Лутто!

І сталося диво. Широко розплющивши блакитні очі, дівчинка раптом закричала:

— Я бачу себе! Я знову бачу! Овиде!

Він обійняв дівчинку й ошелешено спитав Марго:

— Рито, як тобі вдалося?

Марго поспіхом пішла, нічого не відповівши. Вона боялася, що Лутта вжахнеться, побачивши її. А люстерко відтоді показувало тільки відображення опудала Рити, на яке вона дивилася зрідка.

Марго сиділа в себе в комірчині, коли до неї вбігла Лутта.

— Ти Рита? — спитала вона.

— Так. — І Марго заплющила очі, аби не бачити, як Лутта з відразою йде геть.

Натомість Лутта обійняла її й поцілувала.

— Ти не злякалася мене? — спитала вражена Марго.

— Звичайно ж, ні. Ти добра і щира. І я хочу дружити з тобою й далі, якщо ти не проти.

Після чарівного Луттиного видужання люди почали краще ставитись до Марго. Якщо раніше тільки діти віталися з нею, то тепер і дорослі не сахалися при зустрічі. Деякі навіть пропонували їй допомогу, а одна жінка сказала:

— Ходи жити до мене, в мене тобі буде добре.

Та Марго не захотіла йти з хати пана Люпена. Марта щодень сумнішала, і тільки Марго знала чому і могла її якось розрадити.

По весні прийшло літо, настала косовиця, а з нею й Літнє свято. Марго пригадала, як у палаці вона та її фрейліни наряджалися в костюми фей та ельфів, плели вінки, танцювали, співали пісень і розважалися до ранку, милуючись феєрверком.

Марта й Міранда готувалися до свята заздалегідь. Вони пошили собі легкі зелені сукні, витягли коралі й браслети, купили нові стрічки. Марго з сумом дивилася, як вони перевдягаються. Вона б із задоволенням провела цю ніч подалі від сміхотливого натовпу, на хуторі у знахарки. Та маленька Петті вмирала, їй залишалося жити кілька днів, і знахарці було не до відвідувачів.