Скляна, олив'яна, дерев'яна

—.. добре серце! — вигукнули інші чарівники. Їм усім було шкода Марго, і вони хотіли їй допомогти.

— Не знаю, що з того вийде, та хай буде по-вашому, — погодився головний чарівник. Він махнув рукою, і все, про що вони говорили, здійснилося.

Король саме прийшов до своєї дочки, щоб привітати її з Новим роком. Але замість принцеси він знайшов у кімнаті гидку жебрачку.

— Що ти тут робиш? Хто тебе сюди пустив? Охороно! — закричав король.

— Тату, що з тобою? Це ж я, ти не впізнав мене? — спитала Марго, але почула замість свого голосу гугняве кумкання.

Вбігли охоронці, схопили Марго і потягли до виходу. Дорогою принцесі вдалося побачити себе в одному з дзеркал. Бідолаха мало не знепритомніла, побачивши в дзеркальному відображенні горбату жебрачку в брудному лахмітті, з капюшоном на голові, що закривав усе її обличчя.

— О ні, це не можу бути я! Це лихий сон! — закричала вона.

— Ну й опудало, фу! — з такими словами охоронці викинули бідолашну Марго в сніг.

А король під дією чарів на цілий рік забув, що він має дочку. Забула і решта.

Сильний подув вітру кинув Марго в замет. Сніг набився їй у діряве взуття, а подертий одяг аніскілечки не захищав від холоду.

— Ет, як би мені зараз знадобилося моє парчеве вбрання! — зітхнула Марго. — Шубка, рукавички — все таке тепле, підбите хутром! Тоді б мені не довелося мерзнути. І нащо тут стільки снігу? Цей жахливий холодний сніг, іще вчора його майже не було!

Принцеса забула, що сама попросила якнайбільше снігу, не подумавши про тих безпритульних, яким ніде сховатися від холоду.

Знов упавши в замет, принцеса наштрикнулась на щось тверде. Виявилося, що в полотняній жебрацькій торбі лежать її подарунки: люстерко, гребінець і намисто. Намисто, щоправда, не було чарівне, але Дюшес вирішив, що прикраса хоч трохи розрадить Марго.

«Зараз я дізнаюся, що все це означає», — подумала Марго, витягти люстерко.

— Я хочу побачити, як зі мною так трапилося, — сказала вона, і люстерко показало їй розмову чарівників.

Марго уважно дивилася й слухала. Коли в люстерку знову з'явився її чорний капюшон з прорізами для очей, принцеса гірко заплакала. Вона зрозуміла, що сповна заслужила покарання. Колишня Марго розлютилась би й побігла сваритися з чарівниками. Але тепер у принцеси в грудях билося добре серце, і Марго ні на хвилинку не засумнівалася, що вона мусить власноруч виправити свою помилку.

За своїми гіркими думками Марго не помітила, що вийшла на дорогу. Хурделиця стала сильніша, і принцеса нічого не бачила перед себе.

Аж раптом ззаду почулося дзеленчання дзвіночків. Марго не встигла відскочити, і великі ґринджоли зупинились, мало не задавивши її.

— Тобі що, жити набридло? Чого лізеш?

Марго мало не заплакала від несправедливого гримання. Як же їй не щастить!

Із ґринджол виліз молодик у великій ведмежій шубі. Хурделиця враз припинилася, і Марго злякано відійшла, вирішивши тікати, якщо він знову сваритиметься.