Скляна, олив'яна, дерев'яна

— Мама померла торік, — пояснила Марта, коли Марго запитала про це.

Марта й Міранда, дуже схожі зовні, різнилися вдачею. Марта була тиха, добра, спокійна дівчинка. Вона подружилася з опудалом Ритою і не зважала на її потворність. А Міранда завжди знаходила для Марго в'їдливе слівце, кличучи її не Ритою, а опудалом, страховидлом або потворою.

Узимку роботи в Марго було небагато, хоча вона не сиділа склавши руки. Треба було годувати худобу й птицю, прибирати хату й подвір’я, готувати й прати. Та з Мартиною допомогою Марго впорувалася з усім цим. Вона й гадки не мала, звідки в неї в голові стільки знань, адже раніше принцеса навіть не уявляла, що існують корови й кури, хоча пила молоко і їла омлет. Тим паче вона не знала, як зготувати борщ або кашу, як прати й полоскати, як тримати в руках віник.

Несолодко спершу було бідолашній Марго. З якою огидою вона їла бовтанку — юшку з борошна, розведеного водою, або пісний борщ. З яким сумом вона пригадувала смачні супи, відбивні, тюфтелі й солодощі, до яких вона звикла в палаці. Як тяжко було принцесі заснути на твердому тапчані в тісній комірчині, адже досі вона спала на пухових перинах і шовкових мережаних простирадлах, а тут доводилося вкриватися старою клаптиковою ковдрою.

А Міранда ж була багата наречена. У її батька стояло п'ять комор із зерном, худоба вважалася найвгодованішою в селі, а урожаї його садків завжди давали величезний зиск. Та Міранді здавалося, що того мало, і вона не хотіла витрачатися на те, щоб одягти чи нагодувати опудало Риту.

— Пошити їй овечого кожуха, чи як? — задумав якось пан Люпен.

А Міранда напосілася на нього:

— Якщо ти кожній жебрачці шитимеш кожуха, твої дочки самі жебракуватимуть!

І Люпен замовкнув. По жінчиній смерті він став сумний і байдужий і в усьому погоджувався з жадібною дочкою.

Єдиною втіхою Марго було чарівне люстерко, те, що подарували їй чарівники. Поробивши всю роботу, Марго забиралась у свою комірчину під самим дахом, витягала люстерко, і воно показувало дівчині палац і її минуле. Ось принцеса танцює менует із заморським принцом. А ось вона на баскому скакуні долає всі перепони і виграє перегони. А ось її останній день народження: столи вгинаються від наїдків, а скільки солодощів! Тістечка, торти, вишневе желе, зефір, шоколад!..

— Я ніколи не повернуся додому, — плакала Марго. — Я ж навіть не знаю, як звати дітей, у яких я забрала бажання. Як же я зможу допомогти їм?..

Якось у лютому Міранда послала Марго прати білизну в ополонці. Був мороз, і принцеса у своєму лахмітті промерзла до кісток. Вона повернулася додому геть синя, і ввечері її била лихоманка.

— Тепер її ще й лікувати треба! Мало ми на неї витрачалися! — лютувала Міранда. — Дай їй трав'яного чаю, але гляди, без меду чи варення, у нас і без того запаси закінчуються! — сказала вона Марті.

Вночі Марго зробилося зовсім кепсько, вона мало не вмерла.

— Дозволь мені відкрити твоє обличчя, тобі полегшає! — попросила Марта.

Та Марго затято відмовлялась. Вона боялася, що Марта злякається й перестане товаришувати з нею.