Скляна, олив'яна, дерев'яна

— Віддай їх мені! — прошепотіла вона.

— Візьми!

Марго знала, що зараз усе вирішиться. Здогадається відьма, що її хочуть обдурити, — тоді нічого не вийде. Чи все ж таки піддасться спокусі і візьме намисто?

Марго не вірила своєму щастю. Та ось відьма, простягнувши руки, повільно зійшла з могили і кинулась на принцесу. Дівчина закричала і жбурнула намисто подалі від себе. Відьма метнулася за ним і щойно схопила, як прогримів грім — і відьма щезла. Земля на могилі заворушилася і розсипалася. Піднялося віко. Марго побачила жінку, дуже схожу на Міранду.

Кред підбіг до них, допоміг урятованій жінці підвестися. Вона дивилася, не розуміючи, що відбувається: чари ще не сповна розвіялися.

Невдовзі вони прийшли до Мірандиної хати, і Кред хотів віддати Марго намисто, яке вона забула на кладовищі.

— Це мій подарунок тобі. Візьми. З його допомогою та забагатієш, а мені воно ні до чого, — мовила дівчина.

— А де ти його взяла? — обережно спитав Кред.

— Я не можу сказати. Забирай і не бійся, це не підробка, ти отримаєш за нього чимало золота.

Довго вмовляти не довелось. А згодом Кред продав намисто і став найбагатшим нареченим у селі.

Коли Марго ввела Мірандину й Мартину маму до хати, всі остовпіли. Перший прийшов до тями пан Люпен.

— Глориндо! — закричав він і, не вірячи власному щастю, кинувся обіймати дружину.

Марта й Міранда заплакали й теж побігли до мами.

Овид підійшов до Марго.

— Відтоді, як ти з'явилася, у наше село прийшло щастя, — мовив він. — Хто ти, Рито?

Вона втекла у свою комірчину й гірко заридала. Якби вона не знала, що потворна, то подумала б, що Овид кохає її, — стільки ніжності було в його очах і голосі.

Тепер, коли в хаті з'явилася справжня господиня, жити Марго стало легше. Глоринда була дуже вдячна і добра, і принцеса почувалася в хаті не служницею, а гостею. Та вона не забувала, ким її сюди взяли, і тому й далі робила звичну роботу.

По літі прийшла осінь. Дні злітали, наче жовте листя з дерев, і непомітно до села підійшла зима.

Марго сумнішала з кожним новим зимовим днем. Її не тішив ані перший сніг, ані зимові розваги, ані наближення Нового року. Навпаки, вона б усе віддала, аби Новий рік не настав. Адже після того вона вже ніколи не стане колишньою Марго.

Якось у неділю вранці вся родина пана Люпена разом з Марго пішла до церкви. Після служби всі зібралися на церковному дворі, щоб поговорити, дізнатися новини.

Марта показала Марго на багаті ґринджоли, запряжені випещеною гнідою трійкою. Кучером там сидів Пилип, поруч прилаштувалася його сестричка Дора.

Підійшов Пилипів хазяїн і зіштовхнув дівчинку в сніг.

— Чого розсілася, дармогризко? Йди працюй! — і заліпив дівчині ляпаса.