Скляна, олив'яна, дерев'яна

— Для тебе це так важливо? — з хитрими бісиками в очах запитала знахарка, і Марго зізналася, що їй дуже подобається Овид.

— Але я йому ніколи не сподобаюся, — зітхнула вона.

— Хто знає, що станеться з нами в майбутньому, — заперечила старенька.

Марго прожила у знахарки п'ять днів. За цей час вона цілком одужала, поздоровшала і дуже привернулася до знахарчиної внучки, маленької Петлі. Це маленя було для старенької водночас найбільшою радістю й горем. Торік Петлі захворіла на невідому хворобу, жоден лікар не знав, як допомогти дівчинці, і бабуся, яка не раз рятувала інших, також не могла її вилікувати.

— Навіть чарівники не виконали її бажання — одужати, — з гіркотою сказала знахарка.

У Марго стислося серце.

«Значить, через мене Петлі й досі хворіє», — зрозуміла вона.

— Бідолашна моя внучка, — бідкалася знахарка. — Вона не доживе до Нового року.

Марго була вражена тим, що почула. Досі вона не розуміла, що накоїла, але тепер побачила, як страждає маленька Петлі, і все це через нерозумну егоїстичну принцесу, якій забаглося витребеньок.

Коли Марго повернулася додому до Міранди, та більше не навантажувала її роботою. З'ясувалося, як по секрету розповіла Марта, Овид мало не розсварився з Мірандою через Риту, яку довели до хвороби. Тепер Марго і їла краще, і одяг отримала, хоч і не новий, але теплий і не подертий.

— Ах, Рито, я так боялася, що ти помреш, — зізналася Марта. — Я не маю друзів, крім тебе й Пилипа.

І Марта розповіла Марго про свого товариша Пилипа, який прислужує одному багатому чоловікові. Хазяїн обходиться з Пилипом дуже жорстоко, морить його голодом, б'є, а поскаржитися нема кому: Пилип сирота, його разом з сестрою взяли з сиротинця.

— Пилипова сестра, Дора, просила у чарівників, щоб її з братом забрав до себе дідусь, та бажання не збулося. — Марта похитала головою. — А хазяїн Пилипа й Дори привселюдно поклявся, що відпустить їх, коли зацвіте обгорілий бузковий кущ на подвір'ї Луттиної хати, тієї, що згоріла торік. Він добре знав, що той кущ ніколи більше не цвістиме. Яка жорстока людина!

Марта не помітила, як Марго заплакала, бо й сама плакала розповідаючи. Марта й Пилип кохали одне одного, та не могли одружитися, доки Пилипа не звільнять.

А принцеса зрозуміла: ще двоє людей страждають через її егоїзм, і це зробило її ще нещаснішою.

«Я мушу допомогти їм усім», — думала вона, але не знала, як це зробити…

Настала весна, сніг сходив з поля, на деревах набрякали бруньки, з'явилися перші проліски. Овид якось зайшов до Міранди з величезним букетом ніжних весняних квітів, але наречена не зраділа такому подарункові.

— Притяг додому сміття, — сказала вона.

— Ну, коли тобі ці квіти не подобаються, я подарую їх Риті, — заявив Овид.

Принцеса сиділа і в'язала, вона не чула, що прийшов Овид, і зойкнула, коли він осипав її пролісками.

— Як гарно! Це мені?!

— Вони тобі подобаються?

— Так, дуже! Дякую! — Марго мало не заплакала. Вона не розуміла, чому Овид ні сіло ні впало подарував їй квіти, але була йому дуже вдячна.