Золота четвірка. Дев'ятнадцятий кілометр

— Хай ввійде, — зітхнувши, кажу я.

Переді мною страшенний здоровило з пухлою пикою і добре тренованим тілом. Він, мабуть, жартома міг би побороти ведмедя. Вартовий поряд із ним виглядає карликом.

У нього хижі злодійкуваті очі. Вони майже находять одне на одне і дуже малі для нього.

До справи Лебруна він навряд чи причетний. Навіть нічого не відає. Його цікавили власні справи. Пані Томанова казала, що він зрадіє, коли дізнається, що Криштоф живий. Та його це анітрохи не цікавить. Низьким і рокітливим басом брутально лає Криштофа, який розбив йому щастя. Вважає його авантюристом і агентом доктора Томана, котрий скалічив його кохану. Коли ж я розповідаю, яким чарівним і дужим голосом пані Томанова розмовляла зі мною, Шламм кам'яніє і не може вимовити й слова.

Розпитувати далі немає рації. У дверях Шламм обертається й питає:

— А що буде з пані Томановою?

— Вона сидітиме разом з вами.

Цей тип більше мене не цікавить. Хай ним займаються криміналісти.

Коли ж я зібрався виходити, з'явився Карличек. Він приніс протокол розтину тіла Лебруна.

— Він помер значно раніше, ніж ми вважали, — говорить Карличек, — сорок вісім годин тому. Підвал на віллі як льодовня, і тіло добре збереглося.

В протоколі я знаходжу цікаву річ: у шлунку Лебруна виявили шматки ковбаси, тієї самої, що й на віллі.

— Карличек, — кажу я, — чи не здається вам, що Криштоф і Лебрун любесенько випивали, коли їх там застукали?..

Карличек біжить до експертів, а я хочу відвідати Яна Шимака. Мене зустрічає старосвітський чоловік, оточений старосвітською обстановкою.

— Так, я здавав віллу доктору Томану. А хіба це заборонено? До того ж, ваші люди вже приходили до мене.

— Пробачте. Нас просто розбирає цікавість. Доктор Томан не казав вам, для чого йому та вілла?

— Звісно, для відпочинку.

— А ви знайомі з паном Криштофом?

— З ким?

— З Давидом Криштофом.

— Ні, — хитає він головою, — щось не пригадую такого.

— А з пані Томановою?

— Теж — ні.

— Доктор Томан не розповідав вам про неї?

— Ні.

— А прізвище Шламм вам нічого не підкаже?

— Шламм? Ніколи й не чув такого.

Прощаюсь і йду до Томана. Хочу дізнатись, чи знає він про зраду своєї дружини. Та несподівано взнаю і багато іншого.

Почнемо з того, що мій візит дуже стурбував доктора. Йому під сорок. Волосся на голові геть вилізло, лишився тільки ріденький пучок. Риси обличчя звичайні й погано запам’ятовуються. В порівнянні з Шламмом він — справжній пігмей. На ньому білий халат, який міг би бути й трохи чистішим. На лобі виблискує рефлектор для огляду хворих. Він поспішає і просить мене говорити щонайкоротше.

— Спробую, — кажу я. — Ви знаєте Давида Криштофа?

Він ціпеніє.

— Навіщо це вам?