Легенда про безголового

— Усе нормально. Просто мене самого iнодi заносить полiт фантазiї. Давайте, у вас же ще не все.

— Не все, — кивнула я. — Переходимо в день сьогоднiшнiй. Скiльки людей знає цю легенду про Безголового?

— Не беруся вам сказати. Про неї згадується в нашiй брошурi. Ось прямо зараз її може розповiдати екскурсовод — адже це родзинка, мiсцева родзинка, i в залi Ржеутських мої працiвники i я просто змушенi згадувати ту iсторiю. Потiм, я кiлька разiв повертався до цiєї теми в мiсцевих газетах. Нарештi, з моїх слiв її перiодично переповiдають журналiсти. Згадують i подiї сторiчної давнини, так само з моїх слiв. Адже ваш покiрний слуга в силу сфери своєї дiяльностi став носiєм, по сутi, ексклюзивної iнформацiї. Коли чесно, чимдалi, тим бiльше менi набридає постiйно говорити на одну й ту саму тему. Але легенда про Безголового вiдома досить широко. Ви пiдводите до того, що в дiю мiг вступити черговий божевiльний?

— Такої думки я не вiдкидаю. Бо iншу причину, чому двох рiзних людей вбили однаковим способом, я не знаходжу. Ось чому є всi пiдстави пiдозрювати, що хтось скористається моментом, як тодi, сто рокiв тому, i вирiшить свої особистi справи, вiдрубавши комусь голову. У цьому логiка є?

Бондар неквапом пiдвiвся з-за столу, пройшовся по кабiнету, потiм повернувся назад i сперся на пiдвiконня.

– Є. Визнаю — є. Потрiбен дуже витончений злочинний розум, аби повторити iсторiю сторiчної давнини сьогоднi. Вiрнiше, потрiбнi два розуми: небезпечно хворий, як у божевiльного, i небезпечно здоровий, як у генiя злочинного свiту. Божевiльний мусить перейнятися легендою про Безголового настiльки, що взяти сокиру i почати рубати голови. А холоднокровний притомний злочинець повинен не лише блискавично зреагувати на це i почати, як ви щойно сказали, вирiшувати свої проблеми, а й бути так само не зовсiм осудною людиною. Знаєте, чому? — вiн вiддiлився вiд пiдвiконня, нахилився до мене i сперся кулаками об поверхню столу. — Мало знайдеться навiть серед природжених убивць тих, хто здатен одним ударом вiдрубати голову вiд мертвого тiла. Задушити здатен багато хто. Розчленувати — одиницi. I ви, юрист, розумiєте це так само, як i я, iсторик, далекий вiд подiбних речей. Але, — Бондар змiнив тон i, злегка вiдштовхнувшись вiд столу, повернувся назад до пiдвiконника, — попри купу суперечливих тверджень в одному я з вами цiлком згоден: iз подiбними iсторiями в мiлiцiю йти справдi не варто. Тому ви правильно зробили, що прийшли до мене — виговоритися ж треба…