Легенда про безголового
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Нора-Друк
- ISBN: 978-966-2961-15-7
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Легенда про безголового». Краткое содержание книги:
— Перекладiть, будь ласка, вашi думки з мови емоцiй на бiльш зрозумiлу.
— Гаразд. На сьогоднi маємо двi жертви. Одна — добропорядний громадянин, iнша — каторжанин. Ось вам перший збiг. Вони мiж собою не знайомi, слiдство в тупику. Чим не другий? Не хочу вас лякати, та менi здається — готується ще одне вбивство.
Директор музею поправив окуляри, пожував губами, якийсь час мовчки дивився на мене.
— Ви вже дiлилися цими думками з вашою подругою чи iз цим вашим приятелем з мiлiцiї?
— Поки нi.
— Ви чекаєте наступного вбивства?
— Ще чого!
— Тодi на пiдставi чого ви дiйшли до такого висновку i, головне, чому прийшли з усiм оцим до мене? Коли знаєте щось про пiдготовку вбивства, треба йти до вiдповiдних органiв, а не в краєзнавчий музей. Ви ж юрист, краще за мене це знаєте.
У суботу музей працював, навiть проводилася якась чергова екскурсiя. Старшокласник, iз яким я випадково зустрiлася поглядом, нудьгував i жував жуйку. Вiн або вже бачив бивень мамонта не перший раз, або бивнi мамонта його взагалi не цiкавили. Директора я знайшла на робочому мiсцi, i, почавши розмову, так i не зрозумiла, вiдволiкаю його вiд справ чи все це цiкавить та переймає його так само, як мене.
— Юристи мають справу з фактами та припущеннями, якi можна довести й пiдтвердити. А на пiдставi чого я, юрист, почну пояснювати своїм колегам свої версiї? Тамара Комарова — моя близька подруга, але навiть вона покрутить пальцем бiля скронi, коли я скажу про полiцейськi протоколи сторiчної давностi i про прокляття роду Ржеутських, яке може настигнути кожного, хто живе в Подiльську чи приїхав сюди у справах. Я вже спробувала розказати їй легенду про Безголового. Тома вiдмахнулася — казочки дiдуся Панаса. Приблизно те ж саме писало високе полiцейське начальство Проскурова сто рокiв тому. Нi, мої аргументи не приймуть навiть тi, хто менi довiряє.
— Добре, давайте не так: я в нормальних стосунках iз начальником нашої мiлiцiї Яровим. Ви розкажiть вашi припущення, а я поговорю з ним сам.
— Цього тим бiльше не треба робити! Я вже мала сумний досвiд спiлкування з вашим Яровим. Знаєте, яка буде реакцiя? Мало того, що ця київська профура крутиться пiд ногами, пхає носа куди не треба й заважає працювати, так вона тепер ще чортiвню сюди приплiтає! Аби телевiзiйникам було про що зайвий раз потриндiти. Серiя вбивств у Подiльську пов'язана з привидом полковника Ржеутського! Давня легенда оживає i вбиває! Правда, сенсацiйнi повiдомлення?
Бондар зiтхнув.
— Значить, я повинен вам повiрити?
— Я так не говорила. Ви розповiли менi цю страшну казку. Для чого? У вас теж виникли певнi пiдозри, i в мiлiцiю ви не хочете йти з ними з тих самих мiркувань! Бачте, як я вас розкусила!
— Як насiнинку зубками, — напiвжартома визнав директор.
— Тому вислухати мене далi й допомогти менi вам сам Бог велiв! — в тон йому мовила я.
— Гаразд, я вас уважно слухаю.
Я вiдкашлялася, наче перед викладачем на iспитi.
— Довести те, що я зараз скажу, нiхто нiколи не зможе. Та, як менi здається, у 1907 роцi двоє чоловiкiв тут, у Ржеутовому Яру, стали жертвами психопата. Якщо хочете — манiяка, одержимого легендою про прокляття роду Ржеутських. У це можна повiрити хоча б тому, що iсторiя падiння Вiтольда Ржеутського широко не афiшувалася його нащадками й ходила в переказах. Поширювалася, як кажуть, iз уст в уста. Тому мала присмак забороненого плоду i, вiдповiдно, мала бiльший вплив на людей з нестiйкою психiкою.
— Дуже цiкаво. Бездоказово, але дуже цiкаво.
— Висновки я роблю саме через випадковий вибiр жертв. Бо погодьтеся: простiше припустити iснування божевiльного, нiж погодитися з тим, що в кожному випадку три рiзних убивцi, наче домовившись, дiяли однаковими методами. Просто «Схiдний експрес»[1] якийсь виходить! Читали?
— Не захоплююся старими детективами, вони зануднi. Кiно, здається, бачив.
— Бог з ними, з детективами! Я кажу: швидше за все, перших двох убив божевiльний. Прикажчик вирiшив скористатися цим i вбив свого хазяїна. Не факт, що пiсля всього цього подiбних убивств не вiдбувалося. Просто вам пощастило знайти папери, що дивом уцiлiли пiсля пожежi. Хiба нi?
— Гм, — Бондар потер пiдборiддя. — Згоден, логiка в цьому є. Особливо коли йдеться про згорiлий полiцейський архiв. Тiльки, будь ласка, не розвивайте тему далi i не доводьте, що архiв спалив манiяк, аби приховати слiди своїх злочинiв. Його запалили випущенi бiльшовиками з мiсцевої тюрми кримiнальнi злочинцi. Ось цей факт доведений i не пiдлягає сумнiвам.
— Анатолiю, ну давайте серйозно говорити! — я все ж таки шостим вiдчуттям розумiла, що мої слова директор сприймає не так, як того вимагає ситуацiя.
1
«Східний експрес» — роман Агати Крісті, класика детективного жанру. За сюжетом, пасажири поїзда, що вдавали незнайомих між собою, готували вбивство, під час якого кожен із замовників наніс жертві один удар ножем. На перший погляд повинно було скластися враження, що діяла одна людина, яка не сповна розуму.