Легенда про безголового
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Нора-Друк
- ISBN: 978-966-2961-15-7
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Легенда про безголового». Краткое содержание книги:
З живими людьми i з цим свiтом розберемося. Тут би спочатку з мертвими та гостями з того свiту розiбратися.
Ну, а там поки що — все глухо. Колишня дружина Едуарда Сизого виявилася досить витривалою жiнкою. Зомлiла не вiдразу. Оглянула роздягнений труп, намагаючись не дивитися на мiсце, прикрите простирадлом. Упiзнала характерну родиму пляму на стегнi. I аж потiм, коли її вивели з моргу, зойкнула i просiла на землю. Та коли жiнку привели до тями, нiчого цiкавого та корисного про свого колишнього чоловiка вона розказати не змогла. Жили, розлучилися, донька вийшла замiж, син крутиться в середньому бiзнесi. Чи були в нього вороги? Хто його знає… Вони давно не спiлкувалися. Чи були подруги? Теж невiдомо, його особисте життя жiнку не цiкавило. Розiйшлися без видимої причини. Прожили разом двадцять два роки, втомилися. Так буває.
Якщо додати ще нашу вчорашню безрезультатну поїздку, то розслiдування повертається до вiдправної точки. За способом убивства двi справи треба об'єднувати в одну, що i зроблено. Але крiм того, що Дорошенку i Сизому вiдрубали голови сокирою пiсля того, як задушили, спiльного тут бiльше нiчого нема. Жертва номер один — рецидивiст, старий каторжанин. Жертва номер два — людина з вищою освiтою, журналiст iз iменем, нiколи проблем iз законом не мав. Навiть цi його справи з укладанням путiвника по злачних мiсцях теж не пiдлягають пiд жодну зi статей кримiнального кодексу i не мають складу злочину. Ми, правда, не знаємо, чи був Сизий ще десь. Раптом усе ж таки комусь його цiкавiсть видалася небезпечною? Та проаналiзувавши таку можливiсть, Тамара i сумний Стас вирiшили: подальше копання в цьому напрямi не має перспектив.
Ну, а я, поснiдавши, вже розробила власний план дiй. Не знаю, чи мають мої розробки хоч якiсь перспективи, але все ж таки мушу задовольнити свою цiкавiсть до кiнця. Привид менi не наснився. Вiн не явився до мене пiд дiєю психотропних засобiв. Я почула про нього, потiм побачила його. Або в Подiльську справдi всi слiпi та глухi, або всi щось знають i дружно мовчать, або навмисне не хочуть накладати мiсцеву легенду на день сьогоднiшнiй.
Жихар покрутився ще трохи i попросився поспати в кухнi. Нiхто з господарiв не заперечував, тим бiльше, що хоча субота при нинiшнiй ситуацiї в мiстi вважалася робочою, робити все одно не було чого. Жодних версiй, жодних припущень. Тамара почала збиратися на роботу вiдписувати папери, Олег повiв дiтей до бабусi, а я, коли лишилася сама, подзвонила Анатолiю Бондарю.
— А вам, Ларисо, легенда про безголового спокою не дає. Зачепило?
— Не те слово. Знаєте, тiльки дурень не проведе паралелей. Тому менi здається. що дурнiв кругом забагато.
— Наприклад?
— Ви знаєте цю iсторiю краще за мене. Я кажу не про саму легенду, а про подiї сторiчної давнини. Кожна з трьох жертв нiяк не пов'язана з iншими замордованими. Чоловiки були рiзного вiку i належали до рiзних соцiальних прошаркiв суспiльства. Кожного з них, як, зрештою, i кожного з нас могли вбити за якусь одну свою причину. Банкiвський працiвник Боровиков ризикував накласти головою за позашлюбний зв'язок iз панною Ржеутською. Убивця Гнатюк якимось неймовiрним чином усе ж таки змiг отримати своє за те потрiйне вбивство вiд якихось ефемерних родичiв чи друзiв порубаних ним людей. Нарештi, крамар, як його…
— Тетерук.
— Правильно, Тетерук — жертва свого прикажчика, якого змусили взяти на себе iншi вбивства. Але якщо вiдкинути цi припущення — хто i чому сто рокiв тому мiг справдi вбити однаковим способом двох людей?
— Трьох, — машинально поправив Бондар.
— Двох! — промовила я з нотками перемоги в голосi. — Прикажчик — реальний убивця i вiн признався. Я навiть готова припустити, що спосiб убивства вiн обрав виключно пiд впливом iснування чуток про привида. Є два вбивства, що їх не можуть розкрити. А де два, там i третє. Тому прикажчик з усiєю хитрiстю, на яку лише здатен, маскує свiй злочин пiд справу рук нечистої сили, сподiваючись, що на привида все i спишуть. Потiм, пiддавшись ейфорiї, просто не втримав дурного язика на припонi. Усе виглядає логiчним. Того, хто вбив закоханого клерка й каторжанина, не знайшли тодi i тим бiльше безглуздо шукати тепер. Мова про принцип: сьогоднi все повторюється.