Легенда про безголового

Спочатку колеги довго з'ясовували, хто з них кому винен поляну. З четвiрки, яка на нас наскочила, Стас добре знав двох: Гриша, колишнiй мент iз Подiльська, перевiвся сюди три роки тому, i мiсцевий сискар Паша. Ситуацiя прояснилася моментально i, як на мiй погляд, виявилася аж надто прозорою. Тутешнi менти контролювали кiлька точок, на яких працюють тутешнi проститутки. За «кришування» отримували належну їм долю, i свою мiсiю виконували справно: не дозволяли чужим зазiхати на спокiй дiвчат та їхнiх сутенерiв, а також залагоджували конфлiкти, що виникали з клiєнтами.

— Чого ми сипонули, Стасику? — пояснив Паша, розливаючи горiлку по чарках. — Тут кiлька днiв тому приїхали якiсь крутелики на «крузаковi». Зайди, не нашi, я навiть тобi зараз не скажу, звiдки їх принесло. Номери взагалi молдавськi, прикинь? Зняли вони, значить, трьох дiвчат, вивезли на Смотрич, там пiд шашличок їх того, а потiм — пенделями додому! Не заплатили, прикинь? Будете, кажуть, вйо, в рiчку зi скелi поскидаємо. Ну, ми «рєшилi вопросiк». Пацани не знали, що на них менти наскочать. Аби хтось iнший, можна було б заїстися, силу показати, а тут — херушки!

— Коротше, заплатили вони компенсацiю, сiли на свiй молдавський джип i бiльше тут їх нiхто не бачив, — закiнчив Гриша, заклично пiдносячи чарку.

— Тепер, Стасику, уяви: спочатку бiля готелю, в зонi нашої особливої уваги, чужий гевал намалювався. Потiм iз кабака дiвчинку забрав, та ще й стволом махає! Таксисти розумнi, номери вашi пропасли, нам лишалося тiльки накрити хулiганiв i по жопi надавати. Ну, якого хрiна ти її отак наскоком забрав? Не можна було по-людськи? Переговорити там, туди-сюди…

— От же ж перевертнi в погонах! — цокнув язиком Жихар i випив. — Нi хера не розумiєте, що таке психiчна атака.

— Психiчна — не те слово! Я б сказав — придурочна атака!

— Придураста, га-га-га!

Застiлля вiдбувалося постфактум: проститутку Люду трусонули там же, бiля готелю. Вона призналася: був у неї на тому тижнi чоловiк, назвався Едиком, попросив розказати те ж саме, що й Сашi, навiть заплатив так само — три сотнi. Люда не побачила в цьому нiчого дивного, страшного й небезпечного, злила Едиковi потрiбну йому iнформацiю, навiть обслужила за зниженим тарифом. А головне — нiкому, ну зовсiм нiкому про це не сказала.

Так що версiя Жихаря летить до поганої мами. Нiхто з тутешнiх дiячiв тiньового бiзнесу не мав до Сизого жодних претензiй. Вiн отримав те, що хотiв, повернувся в Подiльск i там знайшов свою смерть.

Ми знову там, звiдки починали.

Правда, Стаса це зовсiм не хвилювало. В усякому разi, зараз. Бо формальна мирова на предмет того, хто на чию територiю, не питаючись, залiз i хто кому в борщ наплював, була запита вже першим тостом. Далi менти почали банячити вже просто так, за звичкою. Спершу ще намагалися обговорювати безголовi трупи i того мудака, який це робить: Подiльськ завдяки телевiзiйним новинам уже кiлька днiв не сходить з язикiв.