Золото і кров Сінопа
- Автор: Савченко Виктор Васильевич
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: "Зоря"
- Жанр: Героическая фантастика
Электронная книга - «Золото і кров Сінопа». Краткое содержание книги:
Роман “Золото і кров Сінопа” починається трохи традиційно як для українського історичного твору, та вже за кілька розділів від традиційності не залишається й сліду. Натомість у сюжет вплітаються елементи неймовірного, дивовижного, часом фантастичного, але такого, що не руйнує історичної правди. Елементи ці можна назвати скоріше невідомою (або маловідомою) реальністю. Хіба підводні човни-чайки, вперше винайдені на Січі і застосовані козаками при взятті турецької фортеці Сіноп у 1595 році, не вважалися на той час чимось дивовижним? У романі знати руку і науковця (розробка і побудова підводного човна), і езотерика (образ Оникія — характерника, мага), і фантаста. В. Савченко залишається вірним собі в мотивації подій і вчинків героїв, деталізації (але не надмірній) антуражу, доборі цитат з автентичних джерел, що в підсумку вселяє довіру до ситуації, хоч якою б неймовірною вона здавалася. При читанні твору складається враження, що письменник ні на мить не зводить очей з уявного читача. І як тільки він — читач — починає виявляти ознаки збайдужіння, автор тут же змінює ситуацію, вводить нову інтригу, наводить якийсь із невідомих історичних фактів.
— Пане гетьмане! — гукнув він. — Там, попереду…
Але Микошинський уже й сам бачив.
— Дай знак сушити весла і спустити вітрила, — наказав він Саві.
Коли судна зблизились, отаман наказав зарядити гармати, гаківниці, мушкети й пістолі, перевірити ще раз, чи не відсирів трут. Відтак подивився на сонце, яке вже підбивалося до полудня, і сказав:
— Очаків брати не станемо. Повз нього треба не проплисти, а пролетіти.
Юсуф-баша, який разом з командиром яничарської орти спостерігав з фортеці наближення козацької флотилії, не міг второпати, чому ворог замість того, щоб прямувати до берега, стрімко йшов фарватером. Комендант навмисне не попередив негоціантів про наближення біди і прирік їх бути приманкою для козаків. Тих, хто кинувся б грабувати купців, можна було б легко розстріляти з гармат.
— Сорок каїків, — озвався яничар-ага. — Абдулатип перебільшив…
— То не зле. Підготувавшись до більшої сили, меншу ми вже якось витримаємо, — відказав Юсуф-баша.
— Але ж вони не збираються на нас нападати… — мовив здивовано начальник яничарів.
Юсуф-баша підніс руки до неба.
— О, Аллах, відведи шайтанів від Узун-Кале! — заблагав. Сім років він був султаном і водночас Аллахом на цьому п’ятачку обнесеної мурами землі. Відтоді, як його попередника кинули до в’язниці за те, що той не зміг протистояти козакам і здав місто. — Не дай своїх вірних на поталу гяурам!
Тим часом козацька флотилія, ощетинившись гарматами й гаківницями, стрімко неслася повз Узун-Кале. З мурів добре було видно не тільки червоноверхі шапки, а навіть вирази на обличчях — то були лиця людей, готових до всього. Юсуф-баша згадав слова капудан-баші, які він сказав, покидаючи місто:
“Будь обережний, друже! Козак — собака; коли на них приходять турецькі стрільці й на кораблях, то вони й тут їх побивають, і кораблі беруть”*.
Вийшовши у відкрите море, чайки повернули на захід і, не збавляючи швидкості, полинули вздовж берега.
— Он воно що… — мовив начальник яничарської орти. — На Акерман подались. А може, на Варну чи Стамбул.
— О, Аллах справедливий, дяка тобі велика, що ти відвів лиху руку від Узун-Кале! Обіцяю віддати сорокову частину[21] моїх прибутків знедоленим і ніколи більше не приховувати її від них.
“Козаки підійшли до Білгорода і стали коло Бугаза, там, де Дністр впадає в Чорне море Овидовим озером. Тут захопили вони корабля, що плив з Кафи із крамом. Турки, що були на ньому, повтікали, а греків козаки розібрали до голого тіла і відпустили. Через негоду козаки простояли на місці два дні, наводячи страх на місто”*.
ЗАЧАТИЙ ПІД МІСЯЦЕМ УПОВНІ
Оникій сидів з розплющеними очима, але писаря не бачив. Він і не спав; його просто не було вдома. Як не було тут і крука Стефана, нерухоме тіло якого скидалося на опудало, прикріплене до гілки. У молоді роки писар багато смертей бачив, і сам не раз видирався з лабет кирпатої свашки. Він знав, що таке мертвяк. Це коли з наближенням до нього у свідомості не виникає жодних змін, жодних порухів. Те ж саме відбувалося й тепер. Він дивився на характерника, але не вловлював духу людського. Той скидався на гриб з лискучим капелюшком, що виріс під дубом. Та ось щось змінилося, не в постаті — в очах. У них, як у вікнах, блимнуло, так, ніби всередині хатини хтось черкнув кресалом; по хвилі там почало жевріти, ніби зайнявся трут, а ще по хвилі ті вікна перетворилися на отвори в безодню. Бувалий у бувальцях старий козак дивився в зіниці Оникія, і в нього поза шкірою забігали мурашки.
— Чого тобі, писарю? — почулося невідомо звідки, бо рота характерник не розтуляв.
Голос хоч і належав Оникієві, але водночас і ще комусь — чи не самому сатані.
— Оникію, Кубуся забито, — сказав писар, тамуючи тремтіння в голосі.
— Не забито його ще, — відказав характерник уже своїм голосом. — Он він, стоїть за спиною в тебе.
Писар озирнувся, але нікого не побачив; була ранкова імла, і легкий туманець устилав пожовклу осінню траву.
— У дусі він, у дусі, — сказав Оникій. — Лиха то сутність — вроки на людей наводитиме.
— От-от, він душив Оверка, котрий його забив. Синці на шиї знати, як від живого. Що нам робити, Оникію?
— Чим Оверко його вбив? — запитав характерник.
— Та чим… Ломакою по голові молоснув, коли той, прибивши мало не до смерті вартового, який у льодовню вечерю приніс, намагався втекти. Оверко — другий вартовий — його й торохнув.
21
За шаріатом, сорокову частину всіх прибутків заможний мусульманин зобов’язаний віддати знедоленим. Шаріат — система мусульманського права.