Золото і кров Сінопа

Капудан-баша дивився досі на килим, а тоді підвів очі на коменданта, марно силкуючись приховати в них тривогу й непевність. Великий сердолік у його чалмі сяйнув холодним синім вогнем. Юсуф-баші на мить здалося, що в нього втупилося третє око капудан-баші — глибоке й нещадне, як око гяура.

— Вах-вах, у страху очі великі, — сказав комендант. — Достойний забуває, що чверть веслярів на його галерах — то гяури.

— Я про це ніколи не забуваю, — відказав капудан-баша серйозно. — І на своєму судні сам щовечора перевіряю ланцюги на їхніх ногах. — Він помовчав, про щось міркуючи, а тоді мовив: — Султан, який оголосив Фана-Кара-Тенгіз[19] внутрішнім морем Туреччини, знає про кожне судно, де б воно не перебувало — незалежно, на плаву чи на верфі. З мене він особисто спитає і про ту галеру, яку ми втратили під Казікерменом, і про все інше. Озвався чоловік з білою шкірою європейця й нетиповими для турка зеленкуватими очима — начальник яничарської орти:

— Флот потрібен Порті для охорони земель, на яких вона закріпилась. Падишах тебе запитає, шановний мореплавцю, чому ти втік у той час, коли треба було захищати Узун-Кале? Чи, може, ти вважаєш, що все оце, — він обвів поглядом велику залу з вузькими стрілчастими вікнами і банеподібну, вкриту орнаментом стелю, — все оце, а також мечеть і те, що тут, у цьому місті, є, не варте твоїх галер? План достойного Юсуф-баші єдино правильний. Не завваживши поблизу флотилії, невірні кинуться на штурм, залишивши свої каїки без гребців і гармашів. Безпека ж твоїх суден залежатиме тільки від швидкості, з якою ти увірвешся в гавань. При несподіваному нападі від їхніх суден тільки тріски полетять.

Капудан-баша тим часом прикинув подумки, що його сердолік набагато вартісніший за олександрит, оправлений у срібло, у чалмі командира яничарської орти. Він також подумав, що обидві ці коштовності можуть опинитися в скарбниці султана або в кишені козацького зверхника, залежно від того, як закінчиться битва під Узун-Кале.

— Нехай тобі буде відомо, шановний яничар-ага, що не про втечу я казав, а про врятування кораблів. Сам же я разом з трьома сотнями моїх моряків залишився б у фортеці, — з прикрістю сказав капудан-баша. — Але кому судилося бути повішеним — не втопиться. Хотів щось сказати комендант, та до зали вбіг яничар у запиленому плащі. Всі попідхоплювалися з міндер[20].

— За п’ять миль від Узун-Кале лиманом пливе велика козацька флотилія! — прохрипів гонець.

Це був один з дозірних, яких комендант виставив на шляху вздовж берега.

— А групи казікерменських яничарів на дорозі ще не видно? — запитав комендант.

— Такого знаку не було, о, достойний Юсуф-баша.