Золото і кров Сінопа
- Автор: Савченко Виктор Васильевич
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: "Зоря"
- Жанр: Героическая фантастика
Электронная книга - «Золото і кров Сінопа». Краткое содержание книги:
Роман “Золото і кров Сінопа” починається трохи традиційно як для українського історичного твору, та вже за кілька розділів від традиційності не залишається й сліду. Натомість у сюжет вплітаються елементи неймовірного, дивовижного, часом фантастичного, але такого, що не руйнує історичної правди. Елементи ці можна назвати скоріше невідомою (або маловідомою) реальністю. Хіба підводні човни-чайки, вперше винайдені на Січі і застосовані козаками при взятті турецької фортеці Сіноп у 1595 році, не вважалися на той час чимось дивовижним? У романі знати руку і науковця (розробка і побудова підводного човна), і езотерика (образ Оникія — характерника, мага), і фантаста. В. Савченко залишається вірним собі в мотивації подій і вчинків героїв, деталізації (але не надмірній) антуражу, доборі цитат з автентичних джерел, що в підсумку вселяє довіру до ситуації, хоч якою б неймовірною вона здавалася. При читанні твору складається враження, що письменник ні на мить не зводить очей з уявного читача. І як тільки він — читач — починає виявляти ознаки збайдужіння, автор тут же змінює ситуацію, вводить нову інтригу, наводить якийсь із невідомих історичних фактів.
Якби такого ватажка, як Микошинський і не існувало то, письменникові не гріх було б його вигадати. Адже Тарас Бульба не являвся історичною постаттю, як і не було штурму замку в Дубно. Ті події відбулися тільки в уяві геніального Гоголя. Але це зовсім не завадило перетворенню старого січовика в національного героя і символ України, для якого Батьківщина була понад усе. У романі ж “Золото і кров Сінопа” береться реальна історична подія і реальна історична постать.
Письменник щедро наділяє своїх героїв всіма людськими якостями. Люди під пером Віктора Савченка постають на сторінках роману завершеними, близькими і зрозумілими у своїх вчинках і помислах. Вони наче живі, як наші сучасники. Автор глибоко проникає в духовний світ своїх героїв. Кожен з них живе власним життям, відрізняється своєю самобутністю. Це живі люди, а не безликі манекени, мальовані байдужими мазками, як це подекуди трапляється.
Надто вражають образи представників ворожого табору з мусульманського світу. Вони виписані настільки довершено, і по людському зрозуміло, що у читача, принаймні у автора цих рядків, не виникає до них ненависті. А ненавидіти й прагнути помсти, ой, як було за що нам, українцям. Ми розуміємо їхні вчинки, поведінку, мораль, знаємо, що інакше вони не могли діяти у тому світі, в якому жили. Затяті вороги християнства, і зокрема православної віри, жорстокі та невблаганні нападники, в сімейному ж житті і спілкуванні поміж собою мають багато позитивних рис і являються звичайними людьми зі своїми болями та бідами, помислами й надіями. При читанні твору часом виникає відчуття, що його написано двома авторами — українцем і турком. І обоє однаково добре знають історію, культуру й духовність своїх народів.
Довершеність персонажів роману свідчать про вміння письменника працювати над словом та образом, про його глибокі духовні цінності, а відтак гуманне ставлення до інших народів, нехай навіть до запеклих тодішніх ворогів.
Дуже колоритна фігура одного з найголовніших персонажів Петра Потурнака. Перипетії нелегкого життя не змінили чистої від народження людської душі, хоч і наклали сильний відбиток на його дії та поведінку. Це натура складна, суперечлива й одночасно по-людськи зрозуміла.
Автор вміло і доцільно вплів у канву роману дані з української демонології та езотерики. Блискуче виписані образи віщуна-характерника Оникія Колодуба та вивідника-ієзуїта Кубуся. Опис похорон останнього збуджує не тільки уяву, а й викликає моторошне містичне відчуття… На мій погляд, цей — езотеричний момент один з найбільш вражаючих у романі.
Чи є помилки в зображенні історичних подій? Напевне, є. Але їх не більше, ніж у будь-якій дисертації чи монографії, творених фахівцями-істориками.
І на завершення. Історичні джерела (французькі, турецькі та інші) згадують про цей похід тому, що при взятті міста-фортеці Сіноп козаками вперше були застосовані підводні човни. Про це зокрема пишуть монах-домініканець Урньє, який на власні очі бачив покинутий козаками підводний човен, французький дослідник флоту Монжері, український історик Супруненко, який, до речі, й розшукав ці джерела, та інші. Про сам же перебіг походу, від його підготовки й до завершення, історія мовчить. Якщо колись буде віднайдено історичне джерело з описом деталей походу, то, скоріше за все, він — похід відбувався так, як відтворив його автор у своєму творі.
Дякуючи за насолоду спілкування з героями роману “Золото і кров Сінопа”, побажаємо авторові подальшого творчого натхнення і нових блискучих здобутків.
Володимир МОРОЗ,
історик, Заслужений працівник Культури України