Сучасна польська повість
- Автор: Филипович Корнель, Махеєк Владислав
- Год: 1977
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Переводчик: Олена Медущенко
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Сучасна польська повість». Краткое содержание книги:
У «Змовниках» В. Махеєка постають картини життя в Польщі за часів диктатури Пілсудського: сваволя поліції, убоге животіння містечкової бідноти, діяльність підпільників-комуністів і на тлі всього цього — перше трудне і болюче кохання селянського хлопця до дочки багатого адвоката.
Повість Р. Клися «Какаду» присвячена боротьбі проти гітлерівських окупантів: йдеться про бійця руху Опору, що віз зброю партизанам, про його небезпечні пригоди…
Б. Когут у повісті «Кому дозволено жити» розповідає про боротьбу за соціалістичну Польщу в перші повоєнні роки.
Корнель Філіпович своїм твором «Чоловік — це дитина» розвінчує сучасного міщанина з його споживацькою філософією і утверджує ідеал сильної, цілеспрямованої, морально здорової людини, активного громадянина нової Польщі.
Математик підкрався до неї зненацька: «Прошу вашу руку».
Вона злякалась, але не розгубилась і рішуче відповіла: «Це дуже серйозна справа. Я повинна спитати батьків».
Математик був нежонатий. Отак і відшила його. Люцек, органістів син, маніпулював двома дзеркальцями, наводячи їх на третій ряд, щоб перевірити відповідь, — у тому ряду розв’язували ту саму задачу. Але справді дивовижним, цілком новаторським і дотепним способом урятувався від провалу Богдан. Той самий, що освідчувався вчительці природознавства. Точніше, не він врятувавсь, а його врятували. Він знав, що завалить польську мову. — «Боже мій, — бідкався він, — фатер і мутер не переживуть цього. Вони одружились пізно, тепер живуть на пенсію і цілими днями тільки й мріють, щоб я закінчив гімназію.
Мене вже чекає посада писаря в магістраті».
Ми вирішили допомогти йому і, порадившись, виробили план дій. Богдан візьме на екзамен якомога більше шпаргалок. Витягши білет, ніби ненароком перекине столик.
А ми на цей сигнал заходимо до класу з квітами й починаємо дякувати вчителям за батьківське ставлення до нас протягом стількох років, за щире піклування і так далі.
Робимо це помалу, не поспішаючи…
Все проходило за планом. Яке було зворушення, скільки сліз вдячності, поцілунків і в руку, і в щоку! А тим часом Богдан «установив контакт» зі шпаргалкою.
— Куди ти розігнався? Зупинись на хвилинку.
— Він усе шукає свою ідею фікс. Скінчилась наука, минулося розкошування, коханчику!
Я зціплював зуби й пробирався вперед, скориставшися з перерви в танцях. Частина людей посунула до буфету.
За спиною в мене чулося — я не мав сумніву — зміїне сичання. Жіночий спосіб обміну думками. Я відчував, вони розглядали мене, того, котрий… Зараз самі заперечували те, що говорили вчора. «В цьому селюкові, мабуть, щось є, коли адвокатова дочка так липне до нього.
Видно, добрий зух, якщо загнуздав такого туза, як адвокат».
А сьогодні: «Минулися йому розкоші. Адвокат — ха-ха! — побавився ним та й сказав: годі, набридло! І викинув за двері, як щеня!»
Буфет був на першому поверсі, в невеличкій кімнатці, де ми звичайно роздягались перед тим, як прийняти душ.
На деяких столиках красувались карафки з горобинівкою.
Зітхання полегкості вихопилося з моїх грудей. Ванда…
Тверда шкаралупа, в яку я ховався, враз спала з мене.
При Ванді я лагіднів і робився м’яким, як віск.
Адвокатша біля буфету пхала дочці в рот тістечко за тістечком.
Дівчина відмовлялась, боронилась і через силу ковтала їх.
Розгодована дитина з рекламного малюнка. Адвокат, збуджений, самовдоволений, сидів за столиком біля вікна й упивався своїм красномовством. В запалі вимахуючи келихом, він уміло розбивав усі аргументи директора гімназії, що просторікував про єдність нації на чолі з урядом. Окуляри в Дріботуна запотіли, було видно, що він от-от зірветься.
Не знаю, чим би закінчилась ця коротка сутичка між політичними противниками, якби не залунали звуки музики. Танго. Всі посхоплювалися з місць. На сходах лунко зацокотіли каблучки. Ага, так ось де парочки ховались від ксьондза! Як уже сказано, я злагіднів і розм’як, та коли адвокат, якого покликала дружина, обернувшись, кинув на мене нищівний погляд, у мене стало сили гордо, з презирством відвернутись від нього. Проте я ще встиг мигцем побачити й Ванду. До неї, відштовхнувши мене, підскочив Генек Ватко (екзаменів він не склав), напомаджений, напудрений, у лакованих черевиках. Я подумав, що ревнощі — нице почуття, і коли в мене болісно забилося серце, то тільки тому, що Ванда обрала собі до танцю такого поганого кавалера.
І відбулася німа сцена між мною й Вандою. Я й досі бачу її, ніби увічнену на екрані. Ми не мовили одне одному ані слова, але очима сказали все. Який то чудодійний зв’язок! Точнісінько, як у пісні:
Між нами пробіг струм, очі заблищали, кров завирувала. Я знаю, досить було тільки кивнути, і вона зразу прибігла б до мене, як молоденька сарна. Але я не зробив цього через її батьків. Адвокатша, затуляючи собою Ванду, виступила наперед. Її обличчя, з якого обсипалась пудра, дихало смертельною ненавистю. Я відійшов убік, нібито переможений, несучи в своїм серці оте чудове почуття єдності.
Прихилившись до стіни, я стежив за Вандою та Генеком, що кружляли у вирі танцюючих пар. Він пригортав її, вона намагалась визволитися з його настирливих обіймів. Навпроти, теж спершись на стіну, стояла адвокатша й пасла мене очима, вважаючи, що загнала в пастку. Але Ванда, мабуть, передбачила, що я попаду в облогу, бо, вибравши слушну хвилину, потягла Генека до мене і прямо спитала, чи буду я танцювати. Я зиркнув на Генека.