Сучасна польська повість
- Автор: Филипович Корнель, Махеєк Владислав
- Год: 1977
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Переводчик: Олена Медущенко
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Сучасна польська повість». Краткое содержание книги:
У «Змовниках» В. Махеєка постають картини життя в Польщі за часів диктатури Пілсудського: сваволя поліції, убоге животіння містечкової бідноти, діяльність підпільників-комуністів і на тлі всього цього — перше трудне і болюче кохання селянського хлопця до дочки багатого адвоката.
Повість Р. Клися «Какаду» присвячена боротьбі проти гітлерівських окупантів: йдеться про бійця руху Опору, що віз зброю партизанам, про його небезпечні пригоди…
Б. Когут у повісті «Кому дозволено жити» розповідає про боротьбу за соціалістичну Польщу в перші повоєнні роки.
Корнель Філіпович своїм твором «Чоловік — це дитина» розвінчує сучасного міщанина з його споживацькою філософією і утверджує ідеал сильної, цілеспрямованої, морально здорової людини, активного громадянина нової Польщі.
— Хто це? — спитав я самим порухом губ.
— Батьки. А то хто ж? — відповіла вона і притримала мене за руку. — Я взяла двері на засув.
Я був страшенно схвильований. Аж ось застукотіли у вікна. Злившись устами, чекали ми дальшого розвитку подій. Раптом у кімнату впала тінь, хтось виліз на клен.
У золотому місячному сяйві різко виділялась кругла чорна голова. Крізь вікно долинув зойк:
— Вона спить з ним… Вона… З цим… із цим!.. Це отой мерзотник! І вона з ним!
В мене ніби влучив снаряд, начинений склом, що боляче вп’ялося в тіло, в кожну його часточку. Я випручався з її міцних обіймів.
— І ти теж так думаєш? — спитав здушеним голосом.
— Ні.
— То колись думала.
— Ні. Повір мені.
Коли б не це рішуче запевнення, я б, мабуть, бився головою об стіну, об грубу, об двері. Але й воно мене не заспокоїло, переді мною знов постало болюче питання: що з тобою буде, недавній бунтарю й ідеалісте? До того ж я почував себе змученим до краю, хоч Ванда була близька мені, як ніколи. Мов легкокрила приручена пташка в моїх руках.
Ванда встала роздягнена й розсунула фіранки.
Здавалось, вона не хотіла залишати батькам ані найменших ілюзій. Її рішучість підбадьорила мене.
— Тікай! — почув я адвокатів голос.
Потягшись по свій одяг, я побачив жест Ванди, сповнений розпачу й безпорадності. Вона не може тікати без мене.
— Я покличу поліцію! — репетував адвокат. Почувся жіночий плач. — Коли що, — запевняв він дружину, — я звелю відшмагати його прилюдно на майдані! Ач який, скористався з нагоди!
Хоч і трохи розгублений, я тріумфував і в душі сміявся. «Відшмагаєш? Ти мене сьогодні, а я тебе завтра».
Я вже вдягся і накинув на Ванду плащ. Адвокат незграбно зсунувся з дерева. Гладка опукла спина робила його схожим на горбаня. Він приголомшений? Ха-ха!
Адвокатша все ще спазматично схлипувала.
— Я ж тобі казала, що з такими нема чого філософію розводити, їх треба зразу по пиці! — Пишні груди її здіймались аж до підборіддя.
— Правда, Ядзю, правда. Таких треба різками сікти! — підтакував оскаженілий адвокат, вже налагодившись бігти по допомогу. — А ти його не випускай звідси! Треба його спіймати! — І він простяг уперед руки.
Якийсь вихор шугнув аж ген під самі зорі, струм повітря ринув слідом за адвокатом, пригнув до землі квіти на клумбах. Ванда квапливо натягала на себе білизну.
Знову гудзички випорскували в неї з-під пальців.
— Застебни! — просила вона, коли я застеляв постіль.
За яких п’ять хвилин ми вже сиділи біля вікна, сповнені рішучості, й чекали, що буде далі.
— У тебе немає з собою ніяких листівок? — спитала Ванда.
— Ні. Звідки ж?
— Ти не боїшся?
— А що може статись?
— Ти все-таки будь чемний з мамою. Вона до тебе так… добре ставилась…
— А ксьондз теж сюди прийде?
Вона зашарілась і затулила обличчя руками.
Події розгорталися швидко, мов у кіно. Все навколо закрутилось, наче карусель. Святково вбрані «рятівники» щодуху бігли до вілли, топчучи кущі та квіти. Адвокатша стогнала.
— Прибули на наше весілля, Вандо, зійди вниз і заграй щось на фортепіано. — Я сміявся, марно намагаючись стримати дрож.
Ванда глянула на мене здивовано і справді пішла вниз.
Але не до фортепіано, а до дверей, і відсунула засув.
Адвокатша спершу заридала від щастя, що дочка визволена, а потім зажадала пояснень. Але Ванда мовчала.
В кімнату вбіг адвокат.
— Поліція відмовилася втручатись. Це все директор підстроїв, за те, що я висміяв його однодумців. Каже: «Як не можете дати собі раду з приватними справами, то кличте ксьондза, а не представників влади найяснішої Речі Посполитої». Зразу видно, що масон… А я ж так старався добитись єдності народу з маршалом.
Законовчитель стояв, згорбившись, серед молодих людей з веселими або зляканими обличчями, що при світлі місяця здавалися круглими, наче яблучка. Він простягав свої довгі жилаві руки й безпорадно опускав їх. Чекав Ванду, але даремно. Аж увесь зіщулився.
Перша ввійшла в кімнату Ванда, плавною, пружною ходою, навіть трохи грайливо, всім своїм виглядом кидаючи виклик присутнім. Потім убігла адвокатша, а за нею адвокат. Адвокатша, побачивши мене, звела руки вгору для прокляття, але відразу ж відступила до порога.
— Признавайся, признавайся в усьому!
— Признавайся, а то… — гаркнув адвокат і кудись зник.
Батько перелякав Ванду, вона сполотніла, тільки звабливі губи та ясні очі здавались живими на її обличчі.
— У мене буде дитина, — сказала вона й піднесла високо голову.