Амба. Том 1. Втеча
- Автор: Землянин Влад
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Мультимедійне видавництво Стрельбицького
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Амба. Том 1. Втеча». Краткое содержание книги:
Макар кинув лижі біля порогу, увалився в сіни. У зимарці порожньо, холодно, але біля коминка, як завжди, чиїсь добрі руки приготували ялинові дрова та шматок берестини. Неслухняні пальці дістали сірник, той «погуляв» раз-другий по коробці – мерехтливе полум’я потяглося до берестини. Вона спалахнула порохом. Зайнялися тріски. Трохи пізніше розгорілися дрова, але нічого цього хлопчина не бачив. Прокинувся серед ночі на голій підлозі, біля коминка. У вікно хатинки зазирав холодний місяць; сніг, залитий блідим сяйвом, випромінював холодне, блакитнувате світло, через що в зимарці було майже видно. Макар сів, дихнув на задубілі пальці. «Справді видно, хоч голки збирай», – сумно посміхнувся хлопець. Граючись із попелом, у коминку сердито завивав гульвіса-вітер. Підліток розтирав долоні, стукав ними по колінах. Попіл підказав – у зимарці нещодавно топилося.
Ножем Макар наколов трісок, уклав їх на берестину, поступово підкладаючи поліна, розпалив вогонь. На полицях у сінцях знайшов мерзле м’ясо та шматок в’яленої лосятини. У двох туєсах[16] зберігалося борошно. В останній прихід дід засипав туєси по вінця, а зараз в одному борошно надібране. Хтось сторонній був у зимарці. Рука торкнулася невеликого мішечка. Помацав – крупа. Здається, рис. Останнє пшоно вони з’їли восени, під час бездоріжжя, а рису в домівці давно ніхто не бачив. Отже, не помилився – хтось ночував у зимарці. І раптом згадав: уночі, коли підносив сірник до берестини, здалося: дрова укладені не по-дідівськи.
Варити юшку і пекти коржі не хотів. Доки закипала вода, Макар донесхочу наївся м’яса, потім настояв за дідовим рецептом трав’яний чай, довго смакував густим, схожим на дьоготь, варивом, повертався до коминка то одним боком, то іншим. Вогонь розгорявся яріше. У хатинці теплішало, привітнішало, химерні тіні від вогню витанцьовували на стінах, а з казана пашіли напівзабуті запахи літа. Тільки знаючи дідів секрет, Макар угадував аромати смородини, липи, лохини, відчував губами терпкість верби, волохатий дотик малини.
І від чаю, і від тепла хлопчина зовсім розімлів, забув про недавній страх, але згадав про дідуся, занепокоївся. Як зустрінуться? Як гляне в очі? «А раптом у зимарці не виявилося б сірників?» – Ця думка обпекла сильніше за мороз. Макар зіщулився, ліг на піл[17], вище натягнув ковдру.
Уранці Макар встав пізно, коли сонце зависнуло над тайгою, розцвічувало біло-зелений світ яро-шаленим розсипом барв. Умився, наколов ножем скіпочки. Згадав слова діда: «День у тайзі закінчується і починається з вогника». «З вогника, з вогника», – повторив підліток і запалив сірник. Берестина спалахнула, оповилася чорним димом, заворушилася; червоні язики жадібно лизнули смолисті поліна, заметушилися по всьому коминку; незабаром вогонь набрав силу, рівно й монотонно загудів, ніби підтримував розпочату розмову.
Хлопець заслухався, довго сидів перед вогнем, час від часу поглядав на залишки м’яса. Уклав у піхви ніж і звернувся до вогню тихо, як до живого: «Ну годі, годі… Вночі з голоду стільки злопав. Зараз і чаєм обійдусь. І дровець наб’ю. Не гуди…» Про сірники навіть вогню не казав. Скільки разів повторював дід, щоб у тайгу без коробки і без кресала – ні на півкроку. Про ніж, як і про рушницю, дід міг не нагадувати, а що із сірниками не можна жартувати, зрозумів, коли гасили тайгу, що загорілася від кинутого браконьєром недопалка.
Макар відійшов від зимарки, раптом зупинився і повернувся назад. У хатинці вибрав із коминка попіл, наколов скіпочок, прикрив ними берестину, наклав згори сухі соснові дрова. Востаннє обвів поглядом хатинку, дістав два сірники і поклав їх згори, поперек коробки, щоб відразу впали в око. Зачинив на клямку двері, встав на лижі і, не озираючись, заквапився вперед…
Незабаром до зимарки повільно й обережно підійшов мисливець. Від безсонних ночей і хвилювань очі його почервоніли, сльозилися, обличчя змарніло, посиніло, а борода стала схожою на збитий віник. Старий прикрив від сонця очі долонею й дивився услід чорній фігурці. Зменшуючись у розмірах, хлопець довго маячив на засніженій гладіні озера, доки не злився з деревами на протилежному березі.
Федір Корнійович зазирнув у хатинку, оглянув запас продуктів, але довше затримався перед коминком, а на подвір’ї – біля свіжозрубаного стосу дров. «Ач, баламут, скільки намахав, – дід не стримав посмішки. – І навіть м’яса зранку не ковтнув, хоч і відрізав. А сірники… Отже, виправляється бата[18]. Виправляється… Тільки таких навчань серце не витримає…»
16
Туєси – ємності з берестини (ред.).
17
Дерев’яний настил для спання в селянській хаті, розміщений між піччю і протилежною до печі стіною (ред.).
18
Бата (удегейське) – малюк (ред.).